Ми звозим по крихтах волю у рідні краї віками
ми їй насипаєм кургани, легенди свячим й пісні,
Велике Свароже Коло усіяно вщерть хрестами
з трипільських долин Аратти до вершів Карпатських гір.
В нас аріїв кров з аортів стіка в кімерійські вени,
крізь серце проходить скіфів судинами кочівників,
сарматські легені вкотре ворушать в нас антські гени,
а русичів слава й міфи гуртують в коші чумаків.
Ми діти козацьких вольниць, ми діти степів і лісу,
ми діти славетних січей, ми діти заплав і гір,
нуртує в нас дух крамольний, всилаєм нужду до біса,
вглядаєм вітрам у вічі і топчемо сум зневір.
Тернова чумацька доля, солоний чумацький клаптик -
шукаєм вселенську правду здавен від часів Христа.
Нам світять провіщі зорі вогнями шляхів-галактик,
на наших чумацьких гарбах тектити й гірський кришталь.
Та вибору час надходить, пора побороти злидні,
те все, що в світах зібрали, в озимі засіять жита,
щоб знову якісь заброди не вбили залізні тиблі
і край наш не розіп"яли, як юди колись Христа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373670
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 27.10.2012
автор: Борода