На жовте листя глянула в вікно.
Крутить його вітер з усієї сили.
Одне завмерло,поцілувавши скло,
А інше десь далеко полетіло...
Дріма печаль осіння тихо в серці,
За нею туга зміряних років.
Мої думки сполохав стук у скельце,
Вмить мрії розбудилися від снів...
Голубка в шибку вдарила крильми,
З очей слізьми посипався кришталь.
Хіба буває так й поміж людьми,
Що від кохання смуток і печаль?...
А чи було таке, колись і з вами?
Не розумію, люди? Поясніть!
Якщо ж і найрідніші стали ворогами,
Тоді, напевно, просто промовчіть...
А ще скажіть: Чому пекучий біль,
Мов нитка, тягнеться й ніяк не рветься?
І як згребти розсипану ту сіль,
Із рани, що до сих пір душею зветься?...
Так гірко пташка з болем відлітала.
У відчаї не відзнайшла поради.
Лише, сумуючи, вона спитала:
Хіба життя існує після зради?...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373636
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.10.2012
автор: Ninel`