Розділ четвертий.
За довгим столом альтанки зібрались і батьки і діти, сам же стіл ніби розділяв їх на два табори, ворогуючі табори і власне від Влада залежало, чи буде знайдено розуміння між батьками та дітьми, чи вони й надалі лишаться чужими людьми. Атмосфера була напруженою, люди по обидва боки столу були налаштовані рішуче. Це було видно і по обличчям, і відчувалось по емоційному наповненню навколишньої атмосфери. Батьки були налаштовані забрати дітей додому, діти ж – готові були збунтуватись, піти проти батьківського рішення, і лишитись тут. Їх мало хвилювала подальша власна доля. Тут Влад легко усміхнувся, ці божевільні люди дійшли до того порогу відчаю, що були готові довіритись мало знайомі людині, в особі Влада, довіритись цілком та повністю, саме за те, що в ньому вони знайшли підтримку, розуміння, та допомогу. З одного боку, подібна довіра повинна була тільки радувати, але вона була вимушеною, багато пройде часу, коли вона буде свідомою. З іншого боку, діти не повинні поривати з батьками, батьки лишаються батьками, якими б вони не були.
Підходячи до альтанки ближче, Влад вже мав приблизну стратегію поведінки, зважив всі за та проти, визначив можливих опонентів в цій розмові. На його появу на чолі столу і не звернули б уваги, коли б Либідь не поставила перед ним чашку з кавою, а Хорив – підсунув приладдя для паління, та табуретку. – "Доброго вечора, шановні." – привітався Влад, сідаючи до столу, і оглядаючи присутніх. В своїх перших припущеннях не помилився, першими опонентами мали стати батько Кия – поважний чоловік, який звик, що з його думкою рахуються як з останньою інстанцією, і вважав себе не заперечним авторитетом у питаннях виховання дітей, та й у багатьох інших питаннях. І худенька, всохла від постійних дієт, чи від власного характеру, молода жінка. Це була мачуха Щека, вона вийшла за його батька тільки в силу високого положення сімї, а не в силу почуття, підкорила своїй волі доброго та поступливого чоловіка, і хотіла зробити теж саме з свободолюбивим юнаком. Жоден з батьків, навіть, і не намагався зрозуміти своїх дітей, що стосовно інших, вони просто виховували як їх виховували, і вели себе в силу прийнятих стандартів, ніколи не піднімаючи голову до неба. На їхню думку вони виховували дітей добре, намагались, щоб вони не знали не достачі в їжі, одязі, в основному більш переймаючись про матеріальне забезпечення, і зовсім не задумуючись про внутрішній світ своїх дітей. І їхні плани стосовно дітей, були б вони іншими, можна було б тільки вітати. Дітей бачили з вищою освітою, для чого були готові піти на любі витрати, бачили при великих достатках, і зовсім не задумувались, чи потрібно це самим дітям. Не задумувались чим по справжньому живе дитина, чому вона так часто замикається в собі, слухає цю гучну музику, яка так діє на нерви. Уподобання дітей викликали тільки нерозуміння, як і довге волосся, цей дивний одяг, який носили діти, ніби вони не мали іншого, більш пристойнішого одягу. Більш обурювало бажання дітей мати власні мотоцикли, щоб ганяти, як оглашенні, по вулицям міста. Так, батьки поступились бажанням дітей, так діти почали проводить більшу частину дня в гаражах, або ж пропадати до ранку з своїми друзями, таким ж як і вони, оглашенними та божевільними. Влад коротко пройшов поглядом батьків, що зібрались тут, і ще раз привітався: - "Доброго вечора, шановні, - на нього кинули більш ніж здивовані погляди, та й було чому дивуватись, адже до них вийшов як і був в робочих штанях Скайлеба, та слідами від погано витертого мастила на руках. Косими поглядами його вже не здивуєш, не виб'єш з колії, і він спокійно продовжив: - Я вдячний вам, що ви знайшли можливість і завітали сюди." – Влад був налаштований рішуче, хоч і не хотів заводить тривалі суперечки, і вдаватись у тривалу полеміку; батьки його нових друзів були людьми старого гарту, їх вже було пізно в чомусь переконувати. Його дружнє привітання зустріли досить тривалою мовчанкою, поки батько Кия не відповів за всіх присутніх: - "Доброго вечора, шановний, - і досить прискіпливо оглянув його вигляд. Всі були пристойно та модно одягнуті, не дивно, що робоче вбрання викликало легку відчуженість, хоч і захоплення його масивною фігурою, особливо у матері Либідь. – Ви можете пояснити причину, чому ви просили нас приїхати нас сюди? Чому діти відмовляються їхати до дому?" – "По всьому, їм погано дома? Яка ще причина того, що вони намагаються бути більш разом, ніж дома і з вами, своїми батьками? Виходить, у них дома проблеми, інакше б сиділи дома." – "Які ще проблеми? Та вони взагалі безпроблемні, коли вони вже подорослішають?" – мало не з стогоном подала голос матір сестрички Либідь. – "Ви й не помітили, що ваші діти подорослішали, і почали сприймати світ як дорослі, а може й, трохи інакше." – "Тут помітиш, коли б вам наші проблеми.. " – "Коли б ви більш цікавились проблемами дітей, а не своїми власними, вам самим було б значно легше." – "А вам власне, що до цього?" – батько Кия був налаштований на тривалу суперечку. – "Мені пощастило побачити у ваших дітях, те, що було упущено вами самими. Це й послужило причиною, чому я так переймаюсь долею ваших дітей." – "Що ж побачили ви, і упустили ми?" – "Уподобання ваших дітей говорять, що вони вміють бачити світ у його справжньому забарвлені, вміють думати та співчувати, чому вчить та музика яку вони слухають, і багато літня щира дружба, яку пронесли через багато розчарувань. В дружбі вони знайшли розуміння, якого не вистачало в їхніх сім'ях." – "Шановний, не вам судить про наші сім'ї! Ми й приїхали сюди заради того, щоб забрати дітей додому, і заборонити більш зустрічатись!" – Влад критично усміхнувся, вже добре знав рішучість своїх молодих друзів, і бачив їхню готовність відстоювати свою свободу до останнього, аж до відмови повертатись до дому. В такому випадку їх вже мало хвилювало власне майбутнє, його були готові віддати в руки йому, старшому другу, яким і став всього кілька днів назад. Вони були доведені до крайності. Влад міг пишатись друзями, за інших умов, міг і підтримати цей порив бути вільними, але.. він сам знав як це рости без батьків, особливо, коли їх і в природі не було. – "Ви так у собі впевнені?" – і відверто саркастично усміхнувся. – "Я батько, і мій син змушений мене слухатись!" – "Навіть тоді коли посягають на його свободу дій та вибору? Спробуйте, і ви переконаєтесь у своїй помилці." – Влад розслаблено-нудьгуюче запалив сигарету, зловив на собі погляди друзів, і усміхнувся половиною обличчя, тою, що була їм видна. Він то був впевнений в собі та своїх словах, впевнений у друзях, це було своєрідне випробування вірності друзів йому та один одному, якщо вони його пройдуть, за них можна боротись. В цей же момент і батько Кия був впевнений у своєму авторитеті на сина. – "Юрко, поїхали додому! Тут тобі нічого більш робити! – у відповідь Кий і бровою не змигнув. Батько на якусь мить розгубився, а потім повторив ще раз, надавши голосу більш жорсткості: - Юрко, поїхали додому! Інакше я силою заберу тебе додому, і посаджу під замок! – І знову нуль емоцій, і тільки Влад бачив яким рішучим став погляд юнака, як його рука до болю стисла руку сестри Либідь, ніби в ній міг знайти підтримку. – "На мою думку, силою ви теж нічого не досягнете." – розслаблено усміхнувся Влад. – "В такому випадку, у мене виникає підозра, що ви тримаєте дітей тут силою, і до того залякали, що вони й нашій присутності відмовляються їхати додому! Я буду змушений викликати сюди наряд міліції, давно потрібно було розігнати це кодло, на чолі з ... – і батько Кия кинув у бік Скайлеба нищівний погляд. – Ціла банда зібралась, цікаво, для чого вам наші діти? Я не здивуюсь, коли вони тут і горілку пробували, і чого ще гірше, наркотики!" – "Напевно, ви погано знаєте ваших дітей, коли маєте про них таку погану думку." – "Як батьки можуть погано знати власних дітей? Вони ж наші діти! Краще нас самих їх ніхто не знає!" – знову подала голос мати сестри Либідь, проте в погляді, кинутім на дочку, були сумніви. – "Думаю, і ви теж помиляєтесь, - Влад люб’язно усміхнувся жіночці, вина якої була лиш в тому, що вона тривалий час була заклопотана пошуками чоловіка собі, а не батька для дочки. – Скажіть, якщо ви так добре знаєте свою дитину, що останнім часом вона слухає? Яку музику обрала для себе, яка її настільна книга? Це ж стосується і інших, ви знаєте про уподобання ваших дітей?" – "А, що тут знати, - самовпевнено почав батько Кия, та зам'явся наткнувшись на погляд свого сина. – Хіба зрозумієш смаки сучасної молоді, ну там рок, популярні пісні, та хіба я маю знати, чим захоплюється мій син." – "Та і я не знаю, - додала мати сестри Либідь, - якась гучна музика, вона так давить на мозок, а у мене такі сильні мігрені, та й я сама вже давно до рук не брала книжок. Та й для чого, коли є телевізор." – "Прикро, смаки дітей визначають їхні уподобання, та життєве кредо, література ж формулює погляди на поведінку людей, визначає власні погляди на, що таке добре, а, що погано. Та музика, яку ви назвали гучною, вчить вчитись, інакше важко зрозуміти смисл текстів, вчить дивитись на світ не через рожеві окуляри достатку та ситості, а на пряму, через піт та кров персонажів пісень." – "Послухайте, чоловіче, - нарешті подав голос батько Щека, поважний чоловік, що звик мати про все свою власну думку. – По всьому ви вже встигли дізнатись про наших дітей більше, ніж ми самі. У ваших словах багато сенсу, - батьки, що сиділи поруч, осудливо зашуміли, та той й уваги не звернув, - власне мене цікавить одне, чи є шанс, що діти повернуться додому?" – "Ви не вірно задали запитання, шановний. Питання потрібно ставити таким чином, чи є ще надія знайти спільну мову з дітьми? Я скажу вам так, надія є, і все залежить від вас. Тільки від вас. Знайдіть час та можливість забути про свої власні проблеми, поговоріть з дітьми. Та перш ніж ви це зробите, подумайте. Ви виховуєте дітей як вас самих, колись виховували. Кожен з вас чогось в дитинстві не до отримав, подумайте чого саме. Може помилки вашого виховання ви перенесли на своїх дітей, і вважаєте це правильним, бо і вас теж так виховували. У вас буде багато часу, діти приїдуть на вихідні." – "Тобто, вони вам для чогось потрібні, і тому ви не пускаєте їх зараз?" – "Зараз діти і самі не поїдуть, надто часто їх дома ображали, щоб так швидко забути про це. Більш того, вони почали важливу для себе справу, яку залишати, саме зараз, вони не схочуть." – "Яку справу?" – "Відповідь дадуть ваші ж діти, та й то, за умови якщо ви знайдете з ними спільну мову." – остання фраза показала, що більшого Влад не скаже, ніби знак того, що розмову час завершувати. Першим почав збиратись батько Щека, він і не намагався якось вплинути на сина, тільки подивився на нього довгим поглядом, і тихо мовив: - "Я чекатиму на тебе, синку, твій друг правий, надто часто тебе не чув. Та зараз буде інакше, обіцяю." – один за одним батьки залишили дачний маєток Скайлеба. Влад відчув, що розмова з батьками забрала надто багато внутрішніх сил. Надто закостенілими були душі та свідомість батьків, щоб переконати їх просто словами, йому довелось проводить вплив на них через голосову маніпуляцію, делікатну спробу змінити погляди на життя. Вона була такою делікатною, що важко було сказати яким буде результат. Доведеться чекати. Влад відчув бажання усамітнитись, хоча б на кілька днів, надто багато негативу він бачив та відчув за цей тиждень, а він по суті тільки починав діяти. Кинув погляд на Скайлеба. – "Ви тут без мене обійдетесь кілька днів?" – "Ти десь зібрався?" – "Так, хочу подумати на самоті, крім того, я ж зняв квартиру, і й досі там не ночував." – "Добре, братику, до п’ятниці ми займемось чисткою байків, а в п’ятницю діти поїдуть по домам." – "Домовились, - відповів Влад, зловив погляд Тані, - біжи переодягайся, скоро поїдемо, - потім знайшов Хорива, кивком голови погукав до себе. – Я до понеділка зникну, вразі чого, дзвони на номер Тані. Мені потрібно відпочити." – Хорив розуміюче хитнув головою, йому не потрібні зайві слова, ці люди розуміли один одного з першого слова.
Шофер таксі тільки зачудовано похитував головою, коли його пасажири просили зупинитись біля кількох продуктових магазинів, з яких пасажири повертались навантажені сумками з продуктами. Ось тільки задати запитання не давав сам вигляд одного з пасажирів – його масивна фігура ледве поміщалась на задньому сидінні джипа-позашляховика, відчуття погляду крізь темні окуляри, м'язи та дивна гнучкість. В протилежність супутнику, його супутниця, тендітна, з пишними формами, дівчина, яка ні на мить не випускала руку свого супутника, і наче, розуміла його мовчання краще за всі слова.
Вони й справді розуміли один одного без слів, вірніше, обходились без них, там де вони й не потрібні. Їх вже багато, що поєднали, цих двох людей. До повного відкриття в собі почуттів було ще далеко, разом з тим, дуже близько.
Запасу продуктів, зроблених по дорозі додому, мало хватить до понеділка, та й то при умові, що Влад буде їсти по декілька раз на день. На меті цього не було, просто не хотів, щоб причиною виходу з дому була нестача в чомусь їстівному. На додачу вони мали пристойний запас хорошого вина, а на меті мав влаштувати невеличку гулянку для двох. У них було мало можливості побути на одинці, а ці кілька днів повної самотності мали розставити крапки в розумінні один одного. Дівчина мала багато запитань, але дівоче серце утримувало від цього, якимось чином вона бачила, що Влад інша людина, яка не спроможна на обман, але й на відверту відповідь дівчина не була готова. Тому то й доводилось багато, що замовчувати, а той просто ігнорувати в її свідомості, Влад не хотів, щоб дівчина ставала маріонеткою в його руках, вона мала повну волю залишатись з ним, або піти, ось тільки основні свої плани, своє минуле старанно приховував, а вона була змушена вдовольнятись вже почутим.
"Тобі з вечерею допомогти?" – опинившись там, де працювала ізоляція спорядження комбінезону, Влад відчув як він втомився, і зараз хотів одного, прийняти ванну, і скинути з себе маску сильної людини, стати самим собою. Надто важко було грати роль бувалого в бувальцях, свідомості людей, що стали друзями, ще надто болісно впливали на нього, пройде багато часу, поки прийде повний контакт. Таня усміхнулась, підтягнулась до уст Влада спираючись на його плечі, інакше не діставала, і поцілувала його. Дівочим серцем розуміла багато чого, що не було сказано в голос. – "Я займусь сама, відпочивай, ти надто втомився." – швидко розклала продукти по холодильнику, і зайнялась приготуванням вечері. Влад же на довго замкнувся в ванній кімнаті. Гаряча вода, відчуття невагомого тіла, мали допомогти у відновленні внутрішніх сил, змити відчуття болота, його запаху, яким було просякнуто не тільки одяг, але й свідомість. Цим болотом було психоемоційне наповнення навколишнього середовища, що оточувало всіх людей, оазою чистого простору були його друзі, але й вони не мали ще такого сильного захисту як він. Тому й доводилось оберігати від тривалого контакту з ним.
Його сильне тіло вимагало великого споживання калорій, та різних елементів, які можна знайти в наших продуктах, саме тому Таня наготувала стільки, що можна було нагодувати всю їхню компанію, і радо усміхалась коли Влад насипав собі повні порції, і, усміхаючись одними очима, зі смаком їв. Як правило для насичення організму вистачало звичайних порцій, та зараз організм використовував любу можливість, щоб запастись енергією наперед. Таня була задоволена, кількох годинне стояння на кухні не пройшло даремно, Владу сподобалось її куховарство, а вона за собою ніколи не помічала цих здібностей. І зараз, в вітальні, в великому кріслі, Влад видихав пізню вечерю.
Перед очима блимав плаский екран великого телевізора, та Влад бачив інші картини. Картини порівняння його світу з цим, і знаходив велику схожість. Так, світи цих часів були подібними, і вся подібність заключалась в спрямованій байдужості один до одного, в байдужості до світу, що оточував людей. Вже зараз людство було на порозі екологічної катастрофи, що в майбутньому змусить шукати порятунку на інших планетах системи, що була причиною запустіння найбільших міст планети. Ось тільки в чому заховано причини, в чому зерно появи подібного збайдужіння? Відповідь на це питання необхідно було шукати кругом, може ще нічого не втрачено, і можна з'ясувати причини вже зараз, і не допустить повтору в майбутньому! Ось тільки це буде подібним до втручання в хід часу та історії, а цього робить не можна. Якщо копнути глибше, та пригадати його завдання, то суть полягала в ознайомленні з ситуацією, причинами, що привели цивілізацію Землі до занепаду, перетворенню самої планети в суцільну пустку. Влад важко собі уявляв, як можна виправити помилки цілого ряду поколінь, спираючись тільки на сучасні технології. Та вже зараз він бачив початок кінця, того кінця який бачив в своєму часі подорожуючи Європою. Розвиток технологій, науки, і разом з тим, війни на основі релігійних, націоналістичних протиріч, боротьба тих же самих політичних партій, що доводили Україну до ручки, поголовної крадіжки землі, забудов, нікому не потрібними, потворними багатоповерхівками.
Влад ще мав мало інформації, яка вимагала тривалого, детального вивчення та аналізу, та використання аналітичних програм комп’ютера комбінезону. Щоб отримати подібну інформацію він мав вийти на трасу. Його повна легалізація завершиться коли на трасі появиться Полковник, очільник банди молодих байкерів, поки він на місці, легалізацію не завершено. А, щоб його молоді друзі були цілковито готові, вони мають пройти ушвидшений курс підготовки. Він, хоч і не мав на це права, мав на меті передати деякі знання та навики через ментальне єднання свідомостей, це прискорить процес навчання, а практика справа наживна, кілька пробних виїздів, і хлопці будуть готові. Звичайно, світ траси жорсткий, доведеться передати навики рукопашного бою, тільки Хорив володіє своїм тілом на сорок відсотків, інші можуть бути тільки тягарем, а з ними ще дві молоді дівчини. Одна з них довірила йому своє життя, навіть забувши про домовленість... домовленість, необхідно зараз цим зайнятись, дівчина тільки в силу скромності не задає запитання…
Влад повернувся до реальності, відчув на чолі краплини холодного поту, знак напруження волі, власної свідомості для детального бачення всієї обстановки. Кинув погляд на Таню. Забувши про зручне крісло, вона сиділа на товстому килими в його ногах, поклавши голову йому на коліна, тримала за руку.
"Маленька, не хочеш трохи розслабитись? За цими справами ми й забули, що в мене таки відпочинок." – "Так, великий,"- радо усміхнулась дівчина, легко схоплюючись на ноги. За кілька хвилин все було готово, верхнє світло вимкнули, на журнальному столику поставили дві свічки в високих підсвічниках, пляшка розкішного вина, два келихи, кілька коробок з шоколадними цукерками, як окраса цього всього сама Таня в своєму халаті, вона видавалась принцесою. Влад усміхнувся, напевно Таня помітила щось в цій усмішці, що її стурбувало. – "Що з тобою, Влад, тобі сумно зі мною?" – Усмішка Влада потеплішала, заперечно похитав головою. – "Мені не сумно, маленька, та видно мій відпочинок пішов не так, як би мені хотілось." – "Я помітила, та намагаюсь тобі не заважати.." – Таня помітно принишкла як мала дитина. Влад усміхнувся, дістав через стіл її руку, ніжно стиснув пальчики. – "Ти не можеш мені заважати, просто.. я думав, що тобі скучно зі мною, адже я обіцяв зовсім інше.. і це затягнеться на більш тривалий час, ніж я міг уявити." – На очі Тані набігли сльози. – "Ти хочеш сказати, що я заважаю тобі? Коли ти ..зі мною ..я перестала тебе цікавити.." – дівчина була на грані істерики, Влад швидко перескочив до неї, посадив собі на коліна, притиснув до своїх грудей. – "Що ти, маленька, що ти! Ти стала для мене всім, адже я теж не маю сімї, я подумав, що тобі буде важко зі мною, адже ми не будемо постійно сидіти на одному місці, ще тиждень, ну місяць, максимум, і ми вийдемо на трасу." – "Я багато чого не розумію, та бачу, як ти цим переймаєшся, я не хочу бути тобі тягарем, але ти може дозволиш мені бути поруч тебе?" – Таня почала заспокоюватись відчувши тепло людини, яка стала для неї рідною. У Влада не було ще чітких планів стосовно дівчини, він погано собі уявляв її появу на дорозі, і разом з тим.. а чому б і ні. Чому б не пояснити їй суть романтики байкерського руху, не передати їй якусь частину необхідних навиків для виживання, і не взяти з собою? Це було б чудово, мати за спиною людину, яка любить тебе, і не уявляє свого життя без тебе! – "Вирішувати тільки тобі, маленька, я радо заберу тебе, хоч на край світу, але може бути таке, що ти й не зрозумієш тих причин, що керують мною, і робити так, а не інакше." – "А ти поясни, чого не зрозумію... і біс з ним, мені головне бути поруч з тобою."
Цей вечір був казковим для обох. Таня, по дитячому розкривши рота, уважно слухала Влада. Він пояснював, приводив у приклад класиків, і ці пояснення були скоріш для нього самого, пояснення причин, чому люди вирішують стати байкерами, чому вони вирушають в погоні за горизонтом, і чому він сам виходить на трасу. Так, було видно, що дитяче сприйняття світу не дає дівчині цілковито уявити всю цю картину, але вона приймала всі погляди Влада як свої власні, і була готова йти за ним.
Вихідні були обласкані поцілунками та пестощами, кімнати були занурені в приємний півморок, ніби сонце, присоромлене відвертими картинами любощів, не хотіло сюди зазирати. В сильних руках Влада Таня не раз за ново народжувалась, абсолютно відкривалась, і тільки в моменти особливого щастя, особливої насолоди заплющувала очі. Двох добовий танок любові з перервою на каву чи за новою порцією вина, і знову танок, знову зітхання, зойки і слова рідності та щастя..
Приспів з "Антихриста" вивів Влада з приємного забуття сну. На годиннику була тільки дев'ята ранку, а телефон розривався. Оберігаючи сон дівчини, адже вони тільки під ранок заснули, Влад схопив трубку та вискочив на кухню. Приклав слухавку до вуха, не вітаючись і не питаючи ні слова, безапеляційно заявив: - "Кому вуха надрати за подібне пробудження!" – в слухавці донісся статистичний тріск, і стриманий голос Скайлеба: - "Мої вуха й так нагадують слонячі, мені не звикати." – "Ага, - Влад вже остаточно проснувся, Скайлеб вірно зробив, понеділок, а він й так жодного разу не відповідав на маяки друзів. – Готуйтесь, чия була мрія мене розбудить?" – знову шурхіт, і почувся голос сестрички Либідь: - "Моя, Полковнику, моя. Понеділок, хлопці підняли Хорива ще о сьомій, і змусили давати команду збиратись. Ми під твоїм будинком." – На кухню вийшла Таня, якимось чином вона все зрозуміла, і радо хитала головою. – "В такому разі піднімайтесь, напою кавою та нарву вуха, по вашому ж бажанню."
За кілька хвилин вся команда була знову в зборі. Таня забрала сестричку з собою, а Влад запросив всіх до вітальні, так і будучи у звичному трико.
"Що нового?" – перша за цей день сигарета, усміхнені, трохи нахабні обличчя друзів, життя вирує. – "Батьки попали в глибокий ступор, коли рідні діточки вчора заявили про своє бажання вийти на трасу. Вони мали нахабство заявити, що не знають на скільки довго вони залишають батьківську опіку. До ранку мені довелось заспокоювати батьків, тільки не давно сів телефон. А ці нахаби, як ще назвеш, мали нахабство припхатись після восьмої ранку." – в один дух випалив Скайлеб, помітивши дівчат з кавою та нарізкою, першим вхопив чашку, кілька бутербродів, і сів в кутку з незалежним виглядом. Він відповідав за молодь під час відсутності Влада, тепер він спокійний. Влад обвів поглядом компанію, на ньому були знову чорні окуляри, та й через них всі відчули важкі хвилі несхвалення діями молоді. – "Додумались? І, що тепер маєте?" – "Батько цілу ніч слухав зі мною "Арію", і намагався зрозуміти суть пісень, - мовив Кий, - потім він плакав. Для нього це дивно, адже він вважав, що його вже нічим не здивуєш. Потім ми ходили по Одесі, і шукали розуміння в тому, що було раніш не зрозуміле. Він пообіцяв свою підтримку. Тоді й я сказав про наш задум." – "І, що?" – "Він справді дзвонив Скайлебу, тільки не вночі, вони довго говорили. Батько дозволив вийти на трасу, він знову плакав." – "Мій батько сьогодні подає на розлучення з мачухою, а вони тільки пів року назад одружились.. – тихо мовив Щек. – Ми теж з ними багато проговорили, батько посварився з мачухою, вона заважала нам розмовляти. Потім з'ясувалось, що вона взагалі мала на меті відправити мене до інтернату. Батько цього вже не стерпів. Я казав йому про мрію вийти на трасу. – Щек усміхнувся. – На думку батька це не поганий спосіб уникнути служби в армії, він підтримав мене." – Сестра Либідь, після таких слів про власних батьків, слів про досягнуте порозуміння, мало не плакала, хоч всі знали, що її важко вибити з колії. – "А в мене все значно прозаїчніше, мати відмовилась зі мною говорити, посилаючись на свою зайнятість, а сама в цей час приймала в себе чергового нареченого.. я провела всі вихідні дома в Хорива. По телефону сказала матері про свій задум, у відповідь почула тільки одне. Цитую, і це сказала мати, - Либідь цинічно оскалилась. – Роби як хочеш, і живи як хочеш, ти вже доросла.." – і заридала, вткнувшись в плече Тані. Коли її плеча торкнулась рука Влада, вона перекинулась на його плече, довелось її заспокоювати та повертати до тями легкими навіюваннями. Коли ж вона заспокоїлась, Влад стримано відповів, власне ні до кого не звертаючись: - "Тепер я і ваша мати і ваша тата! Оцього, - він легко погладив плече сестри Либідь, - більше не буде. Обіцяю. – Вони всі зайнялись сніданком, вже за кілька хвилин життєрадісна Либідь почала жартувати, ось тільки на її обличчі появилась нова страдницька зморшка. За годину з сніданком було покінчено. – Зараз я зберу деякі речі, і вирушаємо на дачу. До виїзду на трасу я не залишу вас, а там вже й по давно. Напружено займаємось роботою, і паралельно я буду вчити вас їздить на байках." – "Ми вміємо.." – подала голос Либідь. – "Не сумніваюсь, сестричко, та вашого вміння буде не достатньо. Я передам вам навики екстремальної їзди, та кілька інших для виживання. Попереджаю, буде важко, дорога не приймає слабих. Може бути таке, що не один раз проклянете той час, коли появились на світ, але вороття вже нема!" – з натиском промовив Влад, і владно оглянув всіх присутніх. Гордовиті погляди, світлі та ясні очі. Такі люди підуть за ним до останнього!
І було все. Підйоми такої ранкової години, що юні організми відмовлялись сприймати початок нового дня, і починали заявляти про себе криками та болем у натруджених м'язах. Та Полковник міг бути і невблаганним, він не кричав і не примушував. Він просто кілька раз намагався розбудить, а потім залишав спати. І присоромлені друзі вилазили на світ божий далеко за полудень. Вже після цього вони схоплювались одразу. Так, їх хитало, вони пошепки лаялись поки займались ранковим туалетом, і зі страхом позирали на непорушну фігуру свого старшого брата. Коли тільки Полковник почав тренування, друзі й не думали, що вони будуть такими жорсткими, що послаблень не буде нікому. Ні сестри Либідь, ні Татьяні. Ніхто не міг уявити, що до підготовки для виходу на дорогу Полковник поставиться так вже серйозно. Так, вони не розуміли, але незаперечним був авторитет Полковника. А потихеньку друзі втягнулись в такий суворий режим. Ранкова пробіжка, купання в морі, тут же на піску біля моря вони вчились володіти своїм тілом, вчились суворій школі рукопашного бою, Влад тільки змінив деякі елементи, що робили удари та прийомі більш сильнішими, адаптувавши по суті для мало тренованих організмів юності. Потім ситний сніданок, який готувала дружина Скайлеба, після кількох рекомендацій того ж Влада. Молода жінка й не думала, що хвалений та перехвалений друг так може знущатись над друзями, та припинила всі нарікання, коли власне побачила як болісно та стурбовано він схилявся над дівчатами, як ніс на власних плечах обох після виснажливого кросу, як на нього спирались втомлені або задихані Щек та Кий. А коли захворіла її мала дитина, вона бачила як цей чоловік поводиться з дитиною, і її материнське серце переповнилось довірою та повагою до цього дивного чоловіка, до слів якого прислухається суворий Скайлеб, який раніш не признавав жодних авторитетів, крім свого власного.
Потім після ситного сніданку, всі надовго зникали в ангарі. Під приглушені звуки музики, збирали свої байки, збирали під готові креслення, під повним набором всіх необхідних запчастин, деталей, і слухали сильний голос Полковника. Не відриваючись від роботи, він читав лекції по технології виживання, готуючи своїх людей до суворих умов траси. І хай він помиляється, хай думає, що траса така вже й страшна та важка, молоді серця не схильні до перебільшень старшого покоління, вони схильні до стриманої поваги та розуміння тих хто з повагою ставиться до них.
На робочих верстатах вже вимальовувались контури потужних машин. У кожного з його банди була прихована мрія, Полковник давав можливість втілити ці дитячі мрії в цілком реальному вигляді. Він ніколи не питав скільки буде коштувати та чи інша деталь, він тільки цікавився за який час вона буде доставлена до рук замовника, і тут же розраховувався. Коли ставили двигуни на байки ангар нагадував операційну, тихо, жодного зайвого жесту чи шуму, необхідно цілковито віддатись роботі, всі сили, всі помисли віддати цій роботі. Саме в цей час байки оживають, переймають на себе деяку долю свідомості свого господаря. В такі моменти його має торкатись тільки рука майбутнього байкера, як би там не було важко, напружено, одні тільки руки. І вже аж до того моменту коли ці руки натиснуть стартер, не крутнуть ручку газу, коли з вихлопної труби не піде дим відпрацьованого палива. Очі молодих байкерів палали вогнем, мало хто в цей день, чи вже вечір не ховав сліз радості. Цілий місяць напруженої роботи, цілий місяць недосипань та делікатної роботи. Полковник міг пишатись собою та своїми молодими братами. В центрі ангару стояло чотири потужних байка, монстри дороги, монстри та дива байкерської техніки; сяючі хромовані деталі, яскраве покриття інших частин, запах мастила перемішувався з запахом палива та шкіри сидінь.
Чотири витвори мистецтв.
Влад пишався більше всіх, його машина була кращою, так і повинно бути в очільника банди молодих байкерів. Дика суміш кількох моделей мотоциклів різних років випуску. Влад мало відійшов від оригіналу, ті ж самі контури "Хорлей Девідсона" та дорожнього "Крайслера", тільки зараз хижацькі обводи глушника, строєна коробка двигуна та систем охолодження. Влад додав кілька новинок технології майбутнього, і тепер двигун охолоджувався не водою, а рідким аргоном, що піднімало потужність двигуна в десять – двадцять раз. Байк від самого початку був розрахований на двох, заднє сидіння мало зручну спинку з підлокітниками, і пасажир міг почуватись себе в повній безпеці під час самих ризикованих маневрів.
Поруч стояв трьох колісний монстр, жах доріг, як гордовито висловився Хорив, примружуючи погляд. Чорні обводи, високо піднята рульова колонка, перед було здерто з того "Хорлей Девідсон", досить низька посадка байкера компенсовувалась величиною коліс. Хорив умудрився поставити на цей байк потужний дизельний двигун, і зараз міг пишатись собою. Байк теж був розрахований на двох, для пасажира було влаштовано зручне крісло, між багажниками машини. Вже не для кого не було таємницею почуття Хорива до сестри Либідь, їхні погляди один на одного, пізні побачення, намагання бути один поруч одного і під час тренувань і під час роботи в ангарі.
Дитячі мрії Кия та Щека були менш визначними, тим не менш машини були виконані досконало. Дорожній "Крайслер" з обводами класичного поза шляховика, пофарбований у чорний колір, високо піднятими глушниками. Поруч переробка Кия виглядала більш тендітнішою, але не гіршою. Хлопчина віддав перевагу старим мотоциклам радянського часу, і спромігся знайти всі необхідні деталі ще під час першого виїзду на ринок. За обрисами машина нагадувала спортивну модель "Кавасакі" хоч нею і не була. І пасажирське місце було підготовлено для перевозки гітари в м'якому чохлі.
Цього вечора байки в перше вивезли з ангару. Під грім колонок завели двигуни, і з пів години в небо піднімались стовпи диму, і чувся шум підгазовки двигунів. Очі юних байкерів палали радістю, байки були живими, це відчувалось і по хижому гарчанню, і по гордовитій роботі двигунів. А потім настав час святкування. Багаття кидало відблиски на хромовані деталі машин, сиділи як і завжди. Ось тільки в компанії вже було дві пари. Хориву та Либідь все більш подобалось бути разом, до інтимних стосунків вони не доходили, та видно було, що це вже не довго. А поруч Влада його вірна та ніжна Таня. Як же вона змінилась за цей час. Фігурка так і лишилась тендітною та ніжною, та тепер під шкірою відчувалась сталева міць м'язів, ніхто не знав, що Полковник застосував одну з методик підготовки, і провів втручання в організм дівчини, відкривши деякі приховані резерви організму. Дівчина очільника банди має спроможна захистить його спину, і з достоїнством захистить сама себе. І в її рухах появилась грація дикої тварини, чорної пантери, хижий блиск очей, плавні та повільні рухи, що могли в один момент перетворитись на удар гострими кігтями.
Цього вечора кругова чаша ходила по колу частіше, над всіма нависла якась урочиста мить, всі розуміли – не завтра так по завтрашньому вони вийдуть на трасу. Для цього все було готово, адже попутно з ремонтом байків, всі займались своїм одягом, створенням образів, під якими вийдуть на трасу. Інколи доводилось шити на машинці Хорива, перешиваючи куплені речі. У всіх тепер був повний прикид байкера, шкіряні штани, важкі черевики, або "берці" або "стіли", куртки "косухи" поцятковані кльопками, або прикрашені вишивкою з стилістичними малюнками. Кий, майстер у всьому, що стосувалось електроніки, оснастив шоломи короткохвильовими передавачами, та цифровими програвачами, перемикання на розмову чи на музику розмістив на правій скроні шолома. Тепер ці шоломи були в кожного під рукою, інколи пальці, ще з залишками мазуту, обережно торкались плавних обводів шолому, і брали чашу з гарячим вином. Цього вечора вино було особливо міцним та ароматним, цього вечора Кий грав по особливому сильно, гаряче вітаючи настрій своїх друзів, вітаючи початок нового життя.
Ранок наступного дня було порушено гулким гулом потужних двигунів. Тишу прямо таки розірвало, та сусідів давно вже не було чим здивувати, як істинні одесити вони вже нічому не дивувались. З за широких воріт дачі виїхала кавалькада з чотирьох потужних машин, тільки погляд спеціаліста міг помітить, що це не серійний випуск, і роботу було виконано досконало. Верхи на машинах сиділи молоді байкери, класичне шкіряне вбрання, чорні шоломи, блискучі куртки, впевнено підняті голови. Піднявши клуби пилу, машини минули дачне поселення і вийшли на трасу. Тут же стали в построєння ромбом, на чолі кавалькади потужна машина Полковника, в кінці кавалькади машина Хорива, вони мали більший досвід. Над головою Полковника майнула його права рука, круговий змах над головою всією п’ятірнею, знак збільшити швидкість. Руки впевнено стисли ручки газу, двигуни загули сильніше, і кавалькада зайнявши центральну полосу, пішла в бік центру Одеси.
Тільки Влад не скористався функцією шолома відтворювати музику в навушниках, він не опускав забрала, і підставляв обличчя подувам сильного ранкового вітру. Тільки чорні окуляри захищали очі. Його душа й так співала. Співала від самого відчуття свободи, яке виникло з самого моменту виходу на трасу. За спиною, вчепившись в бокові ручки заднього сидіння, ховаючись від вітру за широкою спиною, сиділа Таня. Вона ще не могла розділяти стан свого чоловіка, але раділа його радістю. На спідометрі стрілка швидкості почала опускатись до позначки сто кілометрів за годину, перший час Влад ще хвилювався, чи витримають такий темп його друзі, та тренування не пройшли даремно – вони впевнено тримали визначену дистанцію та швидкість, і були готові до швидких перемін обстановки на трасі. Не дивлячись на ранкову годину на трасі було багато машин, Владу доводилось маневрувати, вираховуючи відстань між машинами та построєнням, хлопцям тільки залишалось тримати відстань і звертати увагу на машини, що лишались по заду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373411
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.10.2012
автор: ПОЛКОВНИК