Тіло проймає гнітючим димом,і смутку-хвиля,
Шалений стогін,аж мліє серце,кричить душа.
На віях осад ілюзій мертвих. Чия провина,
що вкотре краплі стікають стежками по щоках?
Холодні ранки,байдужі вікна,навпроти-осінь,
Ламає наскрізь,з'їдає сили немов косяк.
Я б знялась птахом,літала б містом,була б щаслива...
Та,жаль,не крила позаду тіла-лише тягар.
Роки минають і час байдуже збирає мрії,
І розчиняє їх всіх над нами-у небесах,
Бентежить осінь останнім обрисом-журавлиним,
Ця енна осінь,я вип'ю залпом її,до дна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373096
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.10.2012
автор: Solomia