Мені не до лиця писати вірші,
Мені би швидше бути по той бік:
Із тими, хто забув про всіх,
Крім себе,
Й без болю проковтнув найважчий гріх,
І так і не пізнав безцінність неба.
Чи краще будувати антипам'ять
Зі снів дітей, що вмерли на війні,
І гріти плач стурбованої пані,
Чиї сини загинули усі.
Та я лиш пил, розкинутий цим світом,
Що кожен раз ховається в кущі.
Таким, як я, судилося лиш тліти
Без цілі, віри, духу, і душі.
Прости же, Боже, блазнів, що як я -
І дай їм шанс колись-таки віддати
На благо людства душі-вороння,
Навчивши світла, і також прощати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372929
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.10.2012
автор: Warik666