Вона віддавала їх без жалю. Просто дуже хотілося спати. Тиждень видався важким: суцільні дні народження, хрестини, родини, поминки… Прийдеш до дому—хоч би трохи прилягти, та де там: на тебе дивляться три пари голодних очей. Ніби вона має їх чим нагодувати. Але дітям це не поясниш: їли б, напевно, весь час. Кажуть, що їм там буде добре: на повному державному утриманні! Це тобі не за тисячу гривень прогодувати їх усіх. А ще – чоловік курити хоче. І на оказії ходити з чимось треба. Аякже, люди кличуть!
…Яка ж то морока з тими бумагами: душа горить. Тіло ломить. Здається ні, щоб підписати і все, а то ще щось розпитують, пояснюють.
Провела до машини, пригорнула міцно—схлипнула, тай пішла до хати відсипатися.
Дівчатка не плакали. Їм обіцяли, що мама забиратиме додому їх щотижня. І на канікули.
Жаль, ніхто не уточнив: при бажанні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372707
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.10.2012
автор: Олена Іськова-Миклащук