Я повісилась в твоєму серці,
І тепер йому легше не стало,
І тепер вже причин не замало,
Чемно вигнати мене за дверці.
Я до цього йшла поступово,
Мене вбили не наші розмови,
Безкінечні німі всі відмови,
Роз"ідали багаторазово.
Хочеш, я розповім тобі правду?
Ти відчуєш ту тисячну болю,
Що ламала мою слабку волю,
Підривала, немов петарду.
Ти не хочеш? Ну добре, не треба.
Правда мало цікавить, я знаю.
Раз - я тебе забуваю.
Два - з горем навпіл без тебе.
Але ні.. зачекай, дай сказати!
Я так вдячна тобі - це відверто.
Моя віра у нас давно стерта.
Лише зараз це можу сприймати.
Я не бачу себе у люстерці,
Я, напевно, прозорою стала,
Існувати на мить перестала,
Я повісилась в твоєму серці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372633
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.10.2012
автор: Романова