Останній літній день впав кришталевою намистинкою в тремтячу долоню осені. Небо пронизливо дивиться поглядом закам’янілого мармуру, де-не-де мережаного густим сиропом блакиті, відтінку аквамарину. Порвані шматки картонного листя розсипані каратами по судинах завмерлих асфальтів. Цигарково спалює осінь вчорашні думки і страхи, видихаючи густі клубки м’ятного диму. Осінні масляні фарби завжди так нерівно лягають на пергаменти півсонних, втомлених міст, розливаючись калюжами морквяного кольору на полотна дерев.
Гарячі фени вітрів видихають зім’яте повітря під ноги листопадним будням. Сльози дощу розбиваються бісером, квантами срібла по потрісканих судинах шибок і підвіконь.
Місто нагадує величезний і вічноживий мурашник, де мешканці постійно кудись поспішають. Вітер кидається їм в обійми, хапає холодними кістлявими пальцями за волосся, вії та яскраві товсті шарфи.
Втомлені бруківки здувають з своїх змерзлих пліч мозаїки сухих аркушів, кидають їх обличчями на скляну гладь калюж.
Але осінь буває різною… І для кожного – своєю..
Іноді вона усміхається тремтливим метеликом сонця, часом прошиває повітря тонкими, півпрозорими павутинками.
На світанку усе навколо залите липким тягучим киселем. Туман обіймає закрижанілі площі ,проспекти, непрошено залізає в хвилі розбурханого волосся і переповнені маршрутки. Заплющивши сиві зіниці, ніжно цілує кутики вуст айстр і хризантем.
Кожного дня прокидається нова осінь.
Хтось закоханий в шурхіт її не дописаних ще аркушів, комусь припадають до серця її солодко – терпкі парфуми трав і диму, інші обожнюють нотки кави на перетинках опалого листя.
Цю заплакану даму можна любити або ні, проте бути до неї байдужим – смертельна помилка.
Ця незнайомка завжди різна… І для кожного – своя…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372603
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.10.2012
автор: Юля Фінковська