Як часто доля ставить на коліна,
Б’є по обличчю батогом невдач.
А ти одна! Одна! Сама! Єдина!
І душу розриває дикий плач...
Сидиш в кімнаті тихо з самотою,
І п*єш давно холодний чай.
Страшні думки ідуть війною,
Стріляють в груди...І нехай...
Розіб*ється старенька склянка,
Шматки ударять наче дзвін.
Живеш,як жалюгідна бранка,
В полоні біло-сірих стін...
Впадеш у відчай перед образами,
І схилиш голову в палкому каятті...
І очі заридають молитвами,
І лишиться минуле в забутті!...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372411
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.10.2012
автор: Marianna Alvares