За склом тріпоче вишня листям золотистим –
Вся осяйна така, піднесено-врочиста,
Мов наречена в день святий. З небес фата
Щічки рум’яні й пурпуровії уста
Торкає, плечі огорта голубизною –
Невинно-чистою, святочною, ясною.
А поряд туя – вузько-гілчаста зелена,
Струнка, мов юнка, соком б’є ще кожна вена.
Але чомусь сумне і тьмяне її личко.
На фоні з вишнею худа і невеличка.
Чому ж уста їй промінці не запалили?
Мабуть, пробитися крізь вишню не зуміли...
Так і в людей бува: один сміється, скаче,
А другий збивсь, мов пір’я в купу, й гірко плаче.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372359
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 21.10.2012
автор: Крилата (Любов Пікас)