Розділ перший
Переліт на урядовому катері не зайняв багато часу. В продовж всього часу попутники не промовили жодного слова, Полковник вмів чекати, а замісник директора академії з навчально – виховної роботи, справді нічого не знав. Йому було просто наказано розшукати колишнього учня академії, та доправити на станцію департаменту простору, яка мала постійне базування на орбіті Сонячної системи, в районі який вважався закритим для всіх катерів та кораблів. Полковника тільки гнітила думка про дівчину, він не міг уявити, чи випаде можливість її знову побачити, та на закінчення польоту змусив себе спогад про неї відставити в самі потаємні куточки пам'яті. Він вмів бути відстороненим від наболілого, чи дорогого, не даремно був самим кращим в академії по всім предметам. Вміння зосереджуватись, входило в курс навчання та тренувань.
За три роки відносної волі та свободи у власних діях Старшинському почало здаватись, що він вже забув про дисципліну та устав, не міг уявити, що як тільки опиниться серед військових, астронавтів свого профілю, одразу ж почне пробувати козиряти, чи ставати струнко. Від цього зупиняв власний вигляд, і … він не міг повірити, власні погляди на показуху уставу, якій завжди слідували в департаменті, змінились. Замісника директора академії, та молодшого лейтенанта швидко пропустили до командного відсіку, а потім і до кабінету голови департаменту.
Голова департаменту ніколи не був формалістом, вважаючи, що делікатні справи завжди краще вирішувати за чашечкою кави, в спокійній обстановці, жестом запросив гостей до низенького столику в кутку кабінету. Там вже підготували все для повільної, відвертої розмови.
"Молодший лейтенант, я радий, що відгукнулись на моє запрошення, - кутики уст голови департаменту легко піднялись у гору. – майор Деніз швидко виконав мій наказ." – "Я ніколи не ховався, мене завжди було видно з супутника над Землею, пане голово." – Усмішка була стриманою, та більш щирішою. – "Я не буду розповсюджуватись в своєму інтересі до того як вам вдалось вижити в суворому світі покинутих міст Землі, і перейду одразу ж до суті справи. Нам необхідний ваш досвід, знання отримані під час навчання в академії, ну і ваші фантастичні, на мій погляд, можливості." – "Саме за ці можливості мене мало не виперли з академії, і відправили у відпустку. Три роки я мав вчитись виживати в умовах, в яких цивілізована людина вижити не здатна. Зараз вам необхідні мої сили, а раніш ви власне висловили припущення, чи не варто мене відправити в клініку, і уважно вивчити?" – образливі для голови департаменту слова були промовлені холодним тоном, без жодної емоції, а погляд з під темних окуляр спрямований на нього, здавалось дивився в порожнечу. Та голова департаменту не розгубився. – "Тим не менш, з цього суворого світу й досі виходять люди, великі люди." – "Тим не менш, пане голово департаменту, мене не було створено для існування в умовах Землі, чи інших планет Сонячної системи." – тільки не давно він довідався, що його створено в пробірці, з заданим генетичним набором, для визначеної мети. Тоді було боляче, зрозуміти, що ти не маєш ні батьків, ні рідних. Зараз же це була проста констатація факту, холодна і безпристрасна. – "Молодший лейтенант Старшинський, ви напевно забули, де знаходитесь, і з ким розмовляєте..." – втрутився майор Деніз, і потупив погляд коли його зупинив голова департаменту. – "Відставити, майоре. Влад має рацію, і його судження про бачення нашого світу, це погляд з боку людини, що була змушена вчитись по новому жити. – А потім до Влада. – Так, молодший лейтенант, ми могли відправити вас в клініку на дослідження, але не вчинили так. Не дивлячись на ваші дивні можливості, ви лишаєтесь кращим випускником академії, і зараз настала пора проявити себе." – "Я давно відійшов від проблем освоєння не відомого простору, пане голово департаменту," - він не міг скласти картинку з образів, та все йшло до того, що важливість завдання не визначається тільки його знаннями. – "Ви тривалий час прожили на Землі, і на власні очі бачили результати нашого швидкого розвитку, і намагання досягти ще більшого. Наша цивілізація розгорнула свої володіння далеко за межі Сонячної системи, разом з тим ми забули звідки прийшли. Ви самі бачили в, що перетворились міста Землі, що мають тисячолітню історію, ким стали наші люди на праматеринській планеті. Боюсь, байдужість до всього світу, як пошесть, проникає і до більш цивілізованих районів Системи розвіданих світів. Командування розвідкою, урядова команда стала перед суворим вибором, що дає нам це положення. Зупинитись в розвитку, і почати налагоджувати наше життя, штучно призупинити прогрес всього людства, та допомогти людям знову знайти себе. Ми не можемо нести вогонь знань іншим цивілізаціям, коли наша скоро почне нагадувати клоаку. Або спокійно спостерігати, як праця багатьох визначних людей, перетворюється в звалище. Нам потрібні люди, що мають власний погляд на цю ситуацію, що можуть змінити положення." – "Я жодного разу не вилітав далі навчального простору, і не можу сказати, що робиться за межами Сонячної системи. Земля перетворюється на смітник, це моя власна думка." – "Проблема і почалась з Землі, адже за якоїсь причини помітно різкий спад збільшення населення, помітно втрату бажання жити та працювати. Наші науковці та політологи запропонували почати вести пошуки помилки у нашому розвитку не тут, в 25 столітті, а піти значно далі, повернутись в минуле. Вам випала можливість проявити себе, молодший лейтенант. На погляд соціологів 21 століття саме проблематичне, людство вийшло в космос, і продовжує вести війни. Та нас цікавить район Європи, Україна, зокрема. Як відомо, Україна займе чільне місце в союзі слов'янських народів." – "В новинах якось згадали, що вчені навчились робити проколи в спіралі Часу, і проходить по ній в минуле," - на якусь мить погляд Влада прояснів, він вже знав суть завдання, та хотів почути власне. – "Так, молодший лейтенант. Групи досвідчених розвідників, що вже пройшли підготовку для адаптації в минулому, вже відправлені в минуле. Вони мають власні райони вивчення, і не повинні один з одним зустрічатись. Для вас залишено важливий район для вивчення, Україна, та головні міста. Вам не потрібно проходить підготовку для адаптації, за три останніх роки ви пройшли не поганий курс виживання. Для виконання завдання вам дають обладнання розвідника широкого профілю, вже на місці ви визначаєтесь з легендою, і визначаєтесь з самою суттю свого завдання. Для кожного воно суто індивідуальне, вам же необхідно знайти де було допущено помилку, де людство почало йти в бік регресу, не дивлячись на загальний розвиток." – "Тривалість виконання завдання?" – "Необмежена, в Європі буде працювати розвідник старший по званню, він матиме чіткі інструкції по подальшій вашій роботі. Він вас сам знайде, і подасть рекомендації по вашій роботі, йому ви будете звітуватись по своїм спостереженням. Ця розвідка саме для вас, молодший лейтенант, це не тільки дає можливість знайти допущені помилки у нашому розвитку, але й можливість проявити себе, що відкриває перед вами нові, зовсім нові горизонти. – голова департаменту на якусь мить зробив паузу, вивчаючим поглядом окинув могутню фігуру гостя, відчув внутрішню силу, подумав, чи не цьому диваку доведеться тикати носом всіх та кожного в допущених помилках? І продовжив: - Під час розвідки ви можете проявити свої приховані таланти, при позитивному результаті ми будемо змушені переглянути погляди на подібні прояви внутрішніх сил. Скажу відверто, ви не єдиний прояв. Сенсетиви, збільшення психотропних можливостей у наших людей помічаються все частіше, якщо у вас вийде, ми знайдемо застосування для інших." – Влад вдоволено усміхнувся, це був перший прояв його емоції. Важливість завдання, для нього власне, полягала в затверджені власних сил, люди, подібні до нього, повинні мати всі шанси на спокійне життя. Так вони інші, тим не менш вони люди, хай з іншим набором генів та хромосом, інакше як пояснити їхні можливості. – "Коли мені виходить на розвідку? Чи тут теж діє дух формалізму, та паперів?" – "Я сподівався, що ми знайдемо спільну думку, - голова департаменту переможно поглянув у бік майора Деніз, - і не помилився. Темпоральну установку змонтовано на цій станції, тут працюють наші вчені. Все необхідне для розвідки вже зібрано. Вибачте, Владе, під яким прикриттям ви будете працювати, це не проста цікавість?" – "На Землі, в серед обмеженого кола людей мене називали Полковником, і знали як байкера. Я хочу під цим виглядом і працювати в минулому Землі. Свого часу я побував там, де маю працювати в минулому, мені буде легше провести паралель, і знайти допущенні помилки." – "В такому разі, не будемо зволікати."
Підготовка зайняла близько тижня. Влад відійшов від новинок в розвід техніці, необхідно було відновити деякі навики, яким не користувався з часів отримання диплому, він не потребував підготовчого курсу з історії минулого, для нього це було зайвим. Велику увагу приділив вивченням існуючих в тому часі не формальних рухів, чомусь був впевнений, що за ними майбутнє. Саме тоді почала вимальовуватись легенда для легалізації. З його рівнем освіти, яка порівнювалась в минулому до вищої, він міг займати любу посаду, або створити власну, коштів для старту було більш ніж достатньо. А при досконалому обладнанні диверсанта, що надавалось йому, він міг взагалі не заморочуватись про фінансову підтримку; тільки чомусь не мав на меті друкувати фальшиві гроші, хоч і жодна банкова установа не могла запідозрити підробку. Його погляди на життя не могли до цього допустить. На певний час могло вистачити тих коштів, що давались для початкової легалізації, там буде видно. Думав він, завершуючи підготовку. Тільки вночі, коли мав можливість трохи відпочити, згадував свою випадкову знайому. Як вона, чи видалось їй знайти підтримку, хай би краще командування влаштувало її в притулок, там про неї подбають. І змушував себе відсторонюватись від цих спогадів, вони могли тільки стати на заваді у виконанні завдання. Зрозуміло, що він як чоловік, не повинен довго лишатись сам. Повністю легалізувавшись, мав на меті знайти дівчину, не кохати її, але стати їй другом, порадником, щоб і вона якось скрасила перебування в минулому; звичайно, вона нічого не буде знати про його справжнє лице та завдання. І вона і ніхто інший з можливих його знайомих.
Група вчених, командування корпусом розвідки не відомого простору, єдина організація, що мала суто військову структуру, вдовольнилась рівнем підготовки темпорального агента, як назвали Влада, і дали добро на початок операції.
Важкий темпоральний обладунок не звичною вагою обтягував плечі та спину. Його поле мало захистить організм людини від темпорального випромінювання, як і посилена система екзоскелетону. Після прибуття в точку призначення обладунок слідувало заховати для зворотного перекиду у свій час. Для легалізації Влад зупинив свій вибір на звичному обладнанні, що застосовувалось під час розвідки на планетах – похідний комбінезон з функцією зміни свого вигляду на вибір власника, з потужною комп’ютерною системою з високим рівнем інтелекту. Він підходив для тривалого носіння в різних умовах, і міг вберегти власника від потужної зброї, посилити його фізичну силу в десятки раз. Обладнання складалось з потужного криптографа, що був здатний виготовити любий документ по одній тільки копії, з дотриманням всіх норм та стандартів; для легалізації могла знадобитись купа документів. Для зняття копій, розширених дослідів був подвійний запас міні-зондів розвідників, вони літали як комахи, і могли передати дані на великі відстані в комп’ютерну систему комбінезону. З озброєння Влад брав тільки перший люгер, запас обойм до нього, з власного досвіду він знав, що проблем з пошуком зброї у нього не буде. На останок до контейнера з припасами поклали запасні енергокомплекти до комбінезону, кілька наборів білизни, в основному стандартний набір власних речей. Нічого зайвого, все інше буде доставати на місці.
Остання перевірка готовності, і командування дало дозвіл починати операцію. Закутого в важкий та не повороткий скафандр темпорального переходу, розвідника провели до шахти темпорального прискорювача. Влад став в червоне коло, навколо була суцільна темрява, раптово навалилась глухота і пітьма навколо. Налякана свідомість тільки й встигла здивуватись, що не було прощальних слів і побажання щасливої дороги, і загублено замовчала...
До тями приходив важко, ніби після перепою, був такий досвід, коли доводилось пити всяку бурду, а потім приходить до тями дуже тривалий час. Спочатку заболіла голова, від чого прийшло порівняння з ударом по голові, потім запрацювала свідомість, і Влад зрозумів де він, коли він, і для чого він. Як тільки стало все на місця, повернувся зір і здатність рухатись.
Специ по часовому переходу постарались. Колись він обмовився, що хотів би почати операцію в Одесі, а прийшовши до тями, швидко зорієнтувався по місцевості і часу початку операції. Він був в занедбаній садибі, що колись належала яхт клубу на десятій станції Великого фонтану. По годиннику на браслеті визначив, що зараз третя година ранку, сімнадцятого липня 2010 року. Не поганий час для розгортання легалізації.
Місце та час цьому сприяли. Ніхто не бачив як темна постать поралась в кущах, як за годину, коли літнє сонце піднімалось на небі, до трамвайної колії вийшла висока постать в чорній куртці, та великою сумкою на плечі.
Влад вдоволено озирнувся, знання місцевості допомогло зорієнтуватись і зараз, до залізничного вокзалу не далеко, таксисти вже вийшли на трасу, і зловити попутку не буде проблемою. На вокзалі, як він знав, житлові проблеми вирішувались дуже швидко, зараз сезон, і тіточки з оголошеннями про здачу кімнати, ходили табунами, шукаючи пожильців. Опинившись без надзору командування, як і повинно бути під час виконання операції, та він і відвик від подібного, Владу заманулось кілька днів відпочити, придумати більш підходящу легенду, відшліфувати до кожної дрібниці. І тільки свідомість людини майбутнього ще перелякано виступала, тут не в пустищах майбутнього, тут реалії життя, до яких потрібно було ще звикнути. Тут не прийде на допомогу служба безпеки, яким не був відрізаний він від суспільства, при необхідності допомога могла прийти в лічені хвилини. Зате тут, він має надіятись тільки на самого себе, сучасні служби безпеки не такі досконалі, як в його часі. Та чомусь Влад і не думав про це, його досвіду вистачить, щоб уникнути всіх непорозумінь, як вистачить його власних сил та здібностей.
Не встиг він вийти на трасу, та почати голосувати, як поруч зупинився розкішний чорний джип, з якого лунала якась попсова музика. З відкритого віконечка визирнув бритоголовий чоловік. – "Гей, братухо, тобі куди?" – "До вокзалу, підкинеш?" – Влад звично підібрав тон спілкування, вже знайомий з подібним типом людей. – "Кидай сумку до багажника, сідай, підвезу." – сумка легко помістилась в об'ємному багажнику машини, а Влад заліз до кабіни важкої машини. Водій тут же натиснув педалі газу і машина і машина боковим зором вивчаючі погляди один на одного, першим не витримав шофер. – "Ти звідки?" – "З Києва, відпочивав тут, в одної, довелось піти, - видумана на ходу легенда припала до смаку шоферу. Той тільки усміхнувся, і кивком голови попросив продовжити. – Відпустка ще не закінчилась, вабла достатньо, зніму хату, і далі відпочивати." – "Ага, правильно, скільки того життя. Ми теж не давно, з хлопцями так відпочили… - від задоволення той закотив очі під лоба. – Справи, біс їх забери, справи, а так і далі відпочивав би." – з колонок линули слова якоїсь порожньої пісеньки, з текстом, що бачу той співаю. Від подібної порожнечі Влада почало легко мутить. – "Ти не можеш знайти іншу музику?" – "Та тут нічого толкового нема…" – "Можна я поставлю свою, веселіш їхати буде." – витяг з кишені універсальний диск, що підходив до любої сучасної системи, і мав більший вміст інформації. За кілька хвилин салон машини мало не розірвало від потужних акордів "Героя асфальту". Від не сподіванки шофер крутнув кермо, і мало не виїхав на узбіччя. – "Ого, - він і не знав, що така музика існує. – Гарно хлопці грають, ніколи не чув." – "Даремно, ця група грає давно, і має багато прихильників." – "Як вони називаються?" – "Арія" – спокійно відповів Влад, відчуваючи як музика захоплює його нового знайомого. Вони насолоджувались розмовою про групу, про подібну музику взагалі до самого вокзалу. Вже на стоянці новий знайомий, якого звали Володимир, запросив в кафе, поруч стоянки.
"Ти сподобався мені, Владе, - з задоволенням відпив з келиха, - щось в тобі є, що притягує людей." – Влад тільки легко усміхнувся, легке сканування фону нового знайомого показало легку чутливість до змін в обстановці, саме тому щастило і в картах і по життю. Як правило, такі люди не задавались питаннями звідки береться везіння, а просто жили на повну котушку, не заморочуючись над завтрашнім днем. – "Чим ти займаєшся?" – розмова, почата в машині, потребувала продовження. – "Так, всім по трохи, - Володя не виразно махнув рукою в повітрі. – Ти мабуть служив в десантурі чи ще десь..." – "Було діло, нас не вчили розповсюджуватись про подібні речі." – це було цілком вірогідно, при статурі Влада він міг служити в закритих підрозділах одної з армій світу. А подібна відповідь нічим не могла образити нового знайомого. – "Мені теж доводилось давати підписку, тільки по інший справі." – Володя усміхнувся ніби від приємного спогаду. Владу ж було достатньо короткого погляду на пальці нового знайомого, щоб знати бурну юність. – "Дві ходки на зону, обидві за крадіжки…" – "Звідки ти взяв?" – подив Володі говорив сам за себе. – "Тату на пальцях у вигляді каблучок, кожна крапка говорить про кількість ходок, візерунок на каблучці, стаття по якій сидить засуджений." – з холодною усмішкою відповів Влад, салютуючи чашечкою з кавою. – "У тебе гострий зір, я давно зав’язав, можеш мені повірити…" – "Хто я такий, щоб вірити чи не вірити, - новий знайомий вже не так приваблював, хоча його свідомість лишилась і далі чистою, він не втратив смак до життя. – Ти на вірному шляху, але переганяти машини не для такої людини як ти." – "Тільки не говори, що ти пророк…" – "Ні, я просто інакше дивлюсь на речі, під іншим кутом. Твоя машина надто чиста, нема тих наворотів, що чіпляють власники на свої новенькі машини, тобі далі перечислять." – "Ти правий, я переганяю машини з-за кордону. Є людина, що займається виключно документами, та всім іншим оформленням. Вона мені дзвонить, говорить куди приїхати та де забрати машину. Це все цілком легально." – "Звичайно, інакше б ти не збирався одружитись, і осісти в Одесі назавжди." – "Так, вірно, ти помітив фотку на приладній дошці. З тобою краще бути другом, ніж ворогом." – "Ворогів у мене нема, а в дружбу з не давніх пор я перестав вірити." – "Вибач, Влад, - було видно, що Володя почав кудись поспішати, - мені час їхати до замовника, ось, візьми мою візитку. Коли, що, телефонуй." – візитка лягла на стіл, а Володимир поспішив до машини. Холодно усміхаючись Влад дивився у слід випадковому знайомому. За кілька хвилин і він сам залишив кафе.
Пів години гуляння по території Одеського вокзалу дало свої позитивні результати. Йому пощастило знайти жіночку, що здавала кімнату відпочиваючим, а її квартира знаходилась біля самого моря. По суті, Влад шукав певне місце де б хотів почати свою легалізацію – вулицю Вери Інбер, і бажано дім Бенкендорфа. І йому пощастило. Пояснення було одне, в своїх мандрівках по Одесі в своєму часі, вже натикався на те місце. Мав там дуже приємну зустріч, і хотілося побачити те визначене місце вже в цьому часі.
Худенька, не високого росту жіночка, дріботіла поруч свого нового пожильця, з деяким острахом позираючи на його могутню статуру, з чистим Одеським акцентом, розказувала про сусідів, про переваги її квартири серед всіх інших. Новий постоялець слухав в пів вуха, інколи для порядку вставляв кілька не значних фраз, хоча думки були спрямовані на зовсім інші речі. Влад не думав, що світ минулого так відрізняється від його часу. Тут не було й сліду запустіння, а в літню пору Одеса виглядала якось по особливому. На вулицях було повно людей, радісних, веселих, інколи трохи заморочених своїми власними справами. Внутрішній спектр сприйняття відповідав зовнішньому баченню. Тільки інколи, ніби темна тінь проходила вулицями, на якусь мить накриваючи всіх людей. Від цього чутлива свідомість намагалась заховатись по глибше, і більш не з'являтись; люди з менш чутливою психікою, скаржились на головні болі, та підвищення внутрішнього тиску.
Влад ніяк не міг пригадати площу від якої брала початок вулиця Вери Інбер, зате дворик в якому був будинок, впізнав одразу ж. Стіни, дерева вітали його як старого знайомого. А жіночка, в продовж всіх її реплік, та спроб зав’язати розмову, з'ясувалось, що її звати тітка Таня, що вона належить до тих корінних одеситів, предки яких ще бачили звільнення Одеси від турків та татар Суворовим в 1886 році.
Квартира була досить великою, як по стандартам подібних будівель, газове опалення, колонка для гарячої води, і велика, залита сонцем кімната, підготовлена для пожильців. Обстановка була простою, великий диван, шафа для речей, масивний дубовий письмовий стіл, старовинний стілець, можливо сучасник самого будинку, в затінку кімнати журнальний столик, два крісла, тумбочка і телевізор на ній. З вікна відкривався вид на маленький садок сусідів з низу. Бесідка зроблена з старих рамок та підрамників, говорила, що під ним живуть художники.
"Що ж, мені підходить, - в перше озвався новий пожилець. – Тільки ще одне, якщо вам зручно, вам би не було важко готувати для мене. За це я буду платить окремо." – "Та звичайно ж, тільки на перед говори мені." – "Ранком тільки чашечка кави, і коли я дома, як частіш, в інший час по обставинам. Я чув, що в Одесі чудово готують рибу фіш, хотілось би попробувати." – "Я приготую тобі не тільки рибу фіш, але й все, що скажеш." – "В такому випадку, - Влад відрахував суму одразу ж за два місяці, ще й додав на продукти. – Хоча, я й можу з'їхати і через два тижні, хай гроші лишаються вам." – "От дякую, синку, а то були одні, заплатили за два місяці, а почали збиратись через тиждень, і вимагали, щоб повернула частину грошей. Довелось вертати, напозичала але повернула. Ну, відпочивай..." – тітка Таня вийшла з кімнати. Залишившись сам, Влад першим чином позбувся важких десантних черевик, скинув куртку, і розтягнувся на широкому дивані, в розслабленій свідомості майнула думка, що не довго він спатиме сам на цьому дивані, і тут же боляче ворухнувся образ та спогад про дівчину, що залишив в своєму часі.
З високого урвища відкривався вид на море, в літню обідню пору воно було по особливому спокійне, тільки виблискувало проти сонця легкими хвилями, тільки кораблі на далекому рейді, а з пляжу долинав сміх дітей, та людський гомін. Море манило до себе з такою силою, що Влад ледве переборов бажання збігти по крутій стежині до самого пляжу, натомість пішов до серпантинних східець, що теж вели до пляжу. Він давно не хлопчик, на жаль, щоб так бешкетувати; хоч інколи хотілось, згадати дитинство, якого по суті в нього і не було.
Самотня постать, що появилась на пляжі, одразу ж привернула до себе увагу. Високий, стрункий чоловік, з широкими плечима, рельєфом накачаних м'яз, з легкістю спустився до пляжу та вибіг на пісок. Його довге волосся кольору воронячого крила, виблискувало проти сонця, і розвівалось на легкому вітрі. Поки він легко йшов по піску, вслід йому дивились всі жінки, що були на пляжі, відчуваючи як від такої чоловічої краси важчає по низу живота та розливається приємне тепло. Навіть жінки бальзаківського віку відчули прилив сил, і були ладні почати кокетувати з цим молодиком, що вже говорити про молодих дівчат, вони проводили поглядом могутню фігуру, намагаючись хоч якось привернути його увагу. Та хіба щось видно, коли на ньому чорні окуляр, які повністю ховають погляд, а на його обличчі важко прочитати хоч якісь емоції.
Такого квітника Влад давно не бачив, його свідомість знову намагалась панічно заховатись за маскою не проникливості, жінки та молоді дівчата на любий смак, та всі вони були порожні, він вже звик фільтрувати навколишній фон, а тут довелось повністю заблокувати сферу сприйняття, такого насичення він ще не зустрічав. І тільки одна молода дівчина не звертала на нього уваги, і покривало розмістила якось в стороні від загальної маси людей. Розв’язавши тасьму купальника, лежала на животі, спираючись на лікті, читала якусь товсту книжку. Проходячи мимо, він кинув швидкий погляд на книжку. Кілька рядків знайомого твору, Булгаков, "Майстер та Маргарита". Легка усмішка торкнулась його уст, не раз бачив екранізацію роману, не раз читав, тільки не думав, що цей роман може так зацікавити молоду жінку, зовсім молоду, фактично ще дівча, з розвинутими формами, чистою душею, та яка вже встигла стикнутись з обманом та злом. Коли ж Влад скинув легкий одяг, на погляд простої людини, спортивний костюм, що носять гімнасти, по пляжу пройшов легкий гомін подиву та захоплення – фігура молодика пашіла внутрішнім здоров'ям та силою, гордовито піднята голова, широке чоло з легкими зморшками, кілька шрамів, сліди бурного життя, тільки прикрашали, й без того бездоганне тіло.
Не в силах витримувати такої щирої та відкритої масової спроби звабити, Влад легко пробіг по піску відстань до води, пробіг ще кілька метрів по воді, піднімаючи хмари бризок, і пірнув у теплі води Чорного моря. Пірнув легко та глибоко, на подив пляжників довго не виринав, і тільки на значній відстані від берега появилась голова, круті плечі, і молодик легко поплив до водорізу в двох кілометрах від берега. Він відчув силу, впевненість, що може пливти довго і не втомитись. Набравши повні легені повітря, пірнув до самого дна, і кілька хвилин насолоджувався легкістю по всьому тілу, такою легкістю з якою зрівняється тільки паріння в невагомості. Дістав кілька камінців з дна, і випірнув на поверхню. До водорізу лишалось кілька метрів, два – три помахи руками, і він з легкістю сів, на вкриті водоростями бетонні брили. З цієї відстані берег здавався дуже далеким, а люди такими маленькими, що походили на іграшкових.
Широке покривало, навушники з міні програвача, в заплющені очі лагідно світить сонце, почуття легкості по всьому тілу. Влад звично через відкриту сферу сприйняття сканував навколишню обстановку, до його появи на пляжі вже звикли, і не звертали більше уваги. Жителі Одеси ніколи довго не дивились на нових людей, кількох поглядів було достатньо, щоб вгамувати свою цікавість, тільки кілька молодих дівчат, з тих які звикли до надлишкової уваги чоловіків, не втомно кидали на нього погляди і спокусливо вигинали свої розпещені, вишукані тіла. Та в них, крім зовнішньої краси, нічого не було вартого уваги. Порожні, сірі свідомості, в головах тільки й турбот, щоб не пошкодить дорогий манікюр, чи не зіпсувати зачіску; вони хотіли плотських задоволень, щоб коханець мав купу грошей, шикарну машину, і купував дорогі прикраси. Їх не цікавило яким шляхом дістаються ці гроші, як не цікавило чим ще можна зайнятись ясного літнього дня. Влад починав поринати у тепле забуття, коли відчув зміну в навколишній обстановці. На пляжі появились нові люди, троє молодиків, голосно розмовляючи, додаючи до слів різні літературні звороти, йшли по піску. Вони в голос обговорили принади кількох дівчат, зовсім не звернувши уваги, що досить відверті слова увігнали у фарбу сорому. І зупинились біля самотньої дівчини. Вона не відповіла на спроби познайомитись, але хлопці не звернули уваги на повну ігнорацію, розмістились мало не впритул. Дістали з пакетів пиво, закуску, і почали шумно випивати, кидаючи в бік не значні репліки. Влад вирішив не звертати уваги на цю компанію, політику не втручання він засвоїв ще під час своїх подорожей в своєму часі. Як правило, ця політика допомагала, і берегла від не потрібних зустрічей. Та видно не цього разу…
Залицяння молодиків почали переходить всі рамки пристойності. Розпаленілі після випитого, мовчазною холодністю дівчини, вони почали сперечатись між собою, хто перший її матиме, і описувалось голосно та відкритим текстом, як і по скільки раз. Нарешті один з них підійшов до дівчини, та сів поруч. Грубо обійняв за талію. – "Що дівчинко, пішли покупаємось?" – Дівчина мовчки зробила спробу відсторонитись, коли ж нічого не вийшло, підвела голову в пошуках допомоги. І лиш наткнулась на стіну байдужості та холодного зацікавлення тим, що буде далі. Про свого сусіда вона й не думала, хто вона для нього, коли за ці кілька годин він кинув на неї один чи два побіжних погляди. Влад відчував всю картину подій і через заплющені очі, всі думали, що він спить. Та коли залицяння хлопця дійшли до розв'язки, дівчина покликала на допомогу, шумну компанію накрила висока тінь кремезного молодика. – "Хлопці, чи не можна тихіше, тут люди відпочивають? І залишіть дівчину в спокої, ви їй не подобаєтесь." – холодний тон, спокійний, нудьгуючий вигляд молодика мав би просто заспокоїти, та вийшло інакше. Потьмарена алкоголем свідомість, відчуття стадності, і хлопцям захотілось показати свою крутизну. – "А тобі, що до неї? Чи теж захотів погратись? Тільки після нас?" – "Вибачте, та я не люблю доїдати за кимось, віддаю перевагу першим знімати пінки." – і окинув поглядом налякану дівчину. В погляді тільки вона побачила нотки теплоти, та ніжності. Події почали розгортатись дуже швидко, та не для Влада. Хоч і молодики звикли до вуличних бійок, вони не могли бути швидшими за рефлекси навченого бійця, яким був Влад. Йому пробували завдати удари, раптові, зрадливі, та не встигли, удари блокувались тільки на самому їх початку, холодно і тільки з тим, щоб відбити бажання до бійки, Влад не хотів калічити молодих людей. Танець бою зайняв всього кілька хвилин, молодиків, як іграшкових солдатиків, розкидали по піску, це їх трохи протверезило, а холодний погляд, відчутний і через чорні окуляри, збив все бажання з'ясовувати стосунки. Ще кидаючи образливі слова, вони швидко зібрались, і пішли. Не звертаючи більш уваги на дівчину, Влад ліг на своє покривало, і здавалось, зовсім про неї забув.
Дівчина була вражена, за все її життя ніхто не ставав на її захист, більш того, захисник зробив свою справу як якусь рутину, і не звертаючи уваги на неї. Увага молодика її не цікавила, ось тільки тепла хвиля вдячності до нього, піднімалась все вище, поки не переросла в потребу подякувати цій людині.
Влад легко усміхнувся, коли відчув емоційний фон дівчини, її бажання подякувати, і коли почув легкі кроки по піску, підвівся на лікті. Дівчина і справді була варта уваги, варта того, щоб до неї залицялись, дарували квіти, і співали серенади під вікнами. Таку красу рідко коли побачиш на вулиці, чи на простому пляжі. Цій дівчині місце в розкішній машині, вкритій хутром, та дорогоцінностями, а не тут, серед бомжів та випадкових людей. – "Вибачте, я маю подякувати вам, - дівчина скромно стояла над молодиком, вже один погляд якого викликав шалене серцебиття, і тепло по низу живота. – Ще ніхто не ставав на мій захист." – щоб дівчина позбавилась ніяковості, Влад присів на піску, і зняв окуляри. Окинув поглядом фігуру дівчини, і легко усміхнувся: - "Ще не пройшли час лицарів та лицарських вчинків, красуне. – Дівчина тільки – тільки входила в пору повного розквіту, трохи вище середнього росту, з гострими плечами, круглими тугими грудьми, тонкою талією, і пишною шапкою чорного волосся, що хвилею спадало їй на спину. – Я вчинив так, як мав вчинити кожен чоловік, що поважає жіночу красу." – "Далеко не кожен, - дівчина сумно усміхнулась, ніби вже стикалась з подібним проявом байдужості. – ви перший за багато років, і не вимагаєте відплати." – "Я ніколи не вимагаю плати за допомогу, хоча і, що можна чекати за допомогу, крім простих слів вдячності. Я їх від вас почув, цього достатньо, - на пів холодним тоном відповів Влад, щоб тільки не відбити в дівчини бажання продовжувати бесіду, а не зациклювалась на самій вдячності. – Пляжі, як Лонжерон не місце для таких красунь, як ви, шановна." – дівчина стояла над ним, довелось жестом показати на місце поруч. Перш ніж сісти дівчина зробила кілька кроків до свого покривала, прикрила від сонця книжку, дістала з сумочки сигарети і підсіла до Влада. Милуючись морем, запалили по сигареті. – "Інші пляжі надто чисті, там багато надто чистої публіки, - ніби про себе відповіла дівчина, - вони не для самотньої дівчини, без особливого статку." – По пляжу йшла жіночка навантажена кількома важкими сумками, з тих, що розносять по пляжам бєляши, пиріжки, морозиво та холодну воду. По тому як дівчина провела її голодним поглядом, Владу стало зрозумілим, що слова про "без особливого статку" були не простими словами. Маючи кошти, йому захотілось пригостить дівчину, хай для початку кількома бєляшами, та солодкою водою, і голосно погукав жінку. Придбав по кілька пирогів з м’ясом, бєляши викликали підозру, і по пляшці холодної мінералки. Дівчина й не пробувала відмовлятись. Скромно потупивши погляд, вона з прихованою жадібністю з апетитом з'їла не тільки свою частку, але й ту, яку Влад брав для себе, відломивши тільки половинку від пирога з маком. Вона з вдячністю в очах прийняла носову хустинку, щоб витерти масні руки та уста, зробила кілька ковтків мінералки. – "Дякую, пляжні пиріжки мені видались як ніколи в житті смачними." – "Видно, що ви давно нічого пристойного не їли? Скільки днів?" – "Майже три доби, тільки вода, доводиться харчуватись духовною їжею." – "Що ж змусило вас, дійти до такого стану?" – "Обставини, я приїхала в Одесу для пошуків кращого життя, і не вийшло, більш того, швидко лишилась без грошей, а квартина хазяйка не віддає мої речі поки не заплачу за квартиру. Сьогодні вона не пустить мене ночувати…" – "Це не є проблемою. – не виразним голосом відповів Влад. Він міг допомогти дівчині, без особливих втрат для себе, більш того, міг допомогти вибратись з Одеси та поїхати до дому. – У вас є рідні? Можна повідомити про ваші проблеми, може вони вам допоможуть?" – "У мене нема рідних, і допомоги чекати ні звідки… – в голосі дівчини прослизнули нотки болю. – Вибачте, я мабуть вам заважаю відпочивати…" – вона вже була готова йти на своє місце, та її зупинила рука Влада, легко стиснув її кисть, відчув яка вона тонка та ніжна. – "Зачекайте, дівчино, я хоч і не альтруїст, зате чомусь хочу вам допомогти. Яка сума вам необхідна, щоб заплатить за житло, і протриматись певний час, поки у вас не вийде якось краще влаштуватись?" – "Вибачте, - вона відступила на крок, від того, щоб побігти, зупиняла сильна та гаряча рука, яка тримала за кисть її руки. – Я ніколи не беру гроші в незнайомих людей, тим паче, коли не зможу їх повернути." – "О, шановна, ви поганої про мене думки, - Влад холодно усміхнувся, - у мене нема, що до вас меркантильних поглядів, я лиш хочу вам допомогти, щоб на ваших очах нарешті появилась безтурботна усмішка, зникли болісні зморшки з вашого обличчя." – Дівчина на крок наблизилась до незнайомця, що й далі лякав, і змушував її пригадати казки про лицарів, які рятують принцес від дракона, лицарів, що завжди готові прийти на допомогу. Його спокійний голос, деяка холодність в погляді, яка відчувалась через темні окуляри, створювали навколо нього ореол таємничого, водночас від нього йшла відчутна хвиля впевненості та сили, великої сили. – "Але чим я зможу вам віддячити? Простих слів вдячності, тут буде замало." – "Тут все просто, я тут на відпочинку, на весь цей час ви складете компанію, і будете мене супроводжувати. Станете окрасою моєї самотності. Обіцяю, я не буду посягати на вас, і буду цілком галантним кавалером." – "Чому я?" – подиву її не було меж. А вона вже була готова йти ввечері до готелю, куди вже кликали, для надання послуг відомого характеру. Якщо ж і цьому чоловікові буде це потрібно, вона постарається принести йому задоволення. Уста Влада розтягнулись в легкій усмішці, він відчув емоції та почуття дівчини, вона вже встигла ковтнути лиха, і знала, що в цьому світі необхідно за все платить. Що ж, вона буде приємно розчарована. – "На мій погляд, ви значно відрізняєтесь від тих красунь, що самі готові запропонувати себе, і не будуть питати, скільки це буде коштувати, - холодно констатував Влад, і повторив, допустивши в голосі трохи теплих ноток: - Ви приймаєте моє запрошення?" – "Так, я згодна скласти вам компанію на час вашого відпочинку, тільки боюсь, ви будете розчаровані, з мене поганий співрозмовник."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372302
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.10.2012
автор: ПОЛКОВНИК