Порожнеча наповнила простір душі,
І дірки виїдає в мені зсередини,
Відчуваю, як в грудях періщать дощі,
Де здіймався палац – залишились руїни.
І лиш кава на мить подарує тепло,
Я не сам – ми в обнімку удвох з самотою,
На друзки вже розбите не склеїти скло.
Звабний присмак життя просякнувсь гіркотою.
-Як там серце?
- Всього лиш плющем поросло.
Похилилися долі розпатлані віти -
То зів’яла верба…і зламалось крило,
Вже підбитому птаху увись не злетіти.
Як знайти для душі той омріяний рай,
Де серця огортає тепло ендорфінів,
Де вирує любові рясний водограй,
І усміхнене світло не бачило тіні?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372163
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.10.2012
автор: Олександр Обрій