Бродяча собака піджавши хвоста,
Брела під дощем, де старенькі підвали,
Така її доля – вона на проста,
На неї в підвалі щенята чекали.
Цілісінький день по холоднім дощі,
Шукала вона, щоб насититись чимось,
В під’їзді однім хтось розкидав хрящі,
Вона трішки ними тоді підживилась.
Упроголодь важко кормити щенят,
Щоденно приходиться харч добувати,
Малі хочуть їсти і їм наплювати,
Їх мусиш кормити, бо ти їхня мати.
А батько, як завжди – він сам по собі,
Ростуть біля мами малі собачата,
Так завжди ведеться в собачій сім’ї,
Ніхто не дізнається імені тата.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372130
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.10.2012
автор: Віталій Назарук