Моя ейфорія. Її дала природа.
Вона тече кров’ю артеріями душі.
ВСЕ – це лиш угода,
Що все чергується – сніги і спориші,
Тиша – крики,
Сміх – плач.
Не плач, душа… не плач…
Щастя тече по нервових кінчиках пальців,
Годує, вирощує сталеві нігті,
Які словами гострих губ каратимуть вигнанців
у цей світ. Тут мало мені місця, тому страждають до мене притислі.
“Що тут?” – нагріваєш і отруюєш любов’ю моєї душі кров,
Але доки твої слова не торкнуться моєї ретикулярної формації
Я огорнута, тепла, м’яка… твоя, але знов
Ти торкаєшся моїх мізків устами, і я розумію, що ти мій якір в морі реальності, ніякої грації
Тоді в мені не залишається, і судомно вливаю повітря реалій життя в свій гарячий шлунок мозку.
На жаль, те, що там відбувається я не в силі повернути назад, або охолодити
Треба вживати потрошку
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372039
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.10.2012
автор: Vika_Malceva