Віяв вітер із Дніпра,
Линув холод з відтіля.
Поховуючи вічний скарб,
У водах тих.
Як би я міг схопити -
Ту лаву слів,
І море грязі
Котрою Ти мене вкривала,позаочі
Я став величною людиною
А не втопився
В поглядах от тих твоїх
Жахливих ,котрі мене
Як іскру в огнищі згубили
Я став тим попелом,
Котрий я ж сам і збудував
Я людям сліплю очі
Я затискаю їх обіймами своїми
Та так я затискаю,
Що не всі то й виживають
Після затисків моїх.
Та ось прилинув я в Дніпро
І тут я оселився,
Бо пам`ять не згасне і не розвіється як попіл
Я став тим охоронцем Вічного
Я не відкрию скарб ніколи,
Та ти його відкрити теж не зможеш
Бо я його є вічний вартовий!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372022
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.10.2012
автор: Луа до Тон