Мутно в глибинах океану, бо штормить;
Нема скляної прозорості, не ламай зору.
Мій кінь без упину до прірви біжить.
Я вже не встигну усе роздивитись довкола.
Ти свої слова-квіти вплітав у пшеницю,
І як нива хвилювались мої пасма.
Я закривала очі, щоб углиб дивитись
Та замріяно слухати казки.
А щоб наші серця не порепались
Від потужної хвилі любові,
Відстань та будні вливали ми,
Як воду до алкоголю.
Тепер і мене вітер сліпить.
На повіках роса не зникає.
Мені легко і зовсім не страшно
Я твою теплу руку хапаю.
Так, нездалий з мене писеммайстер.
Хотіла зняти лише терновий вінок з голови.
Не варто за мене турбуватись.
На тому коні не одна я, всі ми.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371480
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.10.2012
автор: lenor1737