Постали Ви перед моїм взором
Душею спраглою,
Як не надовго дим,
Як взір Людини.І не сором
Вам бути Янголом без крил?
В ту мить серце буйне і шалене
Заграло сотнями вогнів
В нім почуття ,допоки, незгасенне
Манило іреальністю з-під брів.
Ми надто гайно скотились в захват.Душний!
А Ви бентежили бувало так до глибини
Й хапали за горло одчайдушне
Шаленство юної струни.
Щось необорне тоді киптіло
У серці духмяне і п*яне.
Дослухайтесь...тепер заніміло,
Спокійне тихе валер*янне...
Чи варто, друже, казати більше
Коли правда на очі?
Обіймайте її сильніше,
Цілуйте її щоночі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371058
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.10.2012
автор: Кришталь