Тріскається шов. Невблаганно, мелодично.
Хмари й розійшлись – сонце, забирай!
Граблі золотисті: чуйні, методичні.
Осінь вже настала. Серце, помирай…
Гріються долоні. Стиха, архаїчно.
Не зігріє шкіру елегантний спів.
Мріяти безжально – жити утопічно.
Досить вже абсурду нелегальних днів.
Тріскається серце. Чистий «перегрів».
Десь лунає стукіт битого тепла.
Раціо кидає: «Досить. Перепрів!»
Ніч не полишає вимерлого скла.
Тріскаються люди. Відчуття зими.
Ніч не забирає почуття вини…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371030
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 15.10.2012
автор: Вальдемар Феруменко