Cолодко. Кориця з медом. Запашний карпатський чай.
Ллє дощ. Я згадую давно забуті Веди.
Я більш не чую рване «прощавай»,
І не холоне кров від страху в венах.
Всміхається синичка за вікном.
Ми всі без винятків жадаємо підтримки, ласки.
Я забуваюсь шоколадним сном,
Знімаючи під вечір стильну маску.
Осипався старий могутній клен.
Перегоріли жовтнем всі листочки.
Ми на одній з найголовніших сцен
Зриваєм з душ колодки і замочки.
Тепер вже не кричати в пустоту.
Не лити сльози над життям нікчемним.
Допоки можу – мрію і лечу
Над містом дощовим і темним-темним.
Тепер вже не окремо «я» і «ти»
Тепер ми разом. Ми – одна фортеця.
Ти лиш любов моя, живи! Живи!
Я стукіт серця виміряю в герцах...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370986
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.10.2012
автор: Інга Хухра