Прокрокована сотнею грубих солдатськіх чобіт
Списана правою рукою лівши
Душа
Відвертим поглядом оцінювали всіх в радіусі одного кілометра.
Жоден не засвітився зеленим
Вона перехожого клала до себе в ліжко і читала йому поеми.
Іноді їй так раптово кортіло обіймати чужих дітей
І Вона не знала чи кортить комусь обійняти її лише.
Вона про нього колись напише,
А він ніколи не впізнає її лице і переплутає з іншою.
І не доїде однієї станції
І не доп*є горнятка кави
В кульмінації власних програшів
Вона натхненно кричатиме «БРАВО!»
Вона погляди ловить .на колінах за помічу.
Її хочеться пхнути у спину з моста
ЇЇ тіло жадане і важко збагнути,
Як у тілі її ніхто не літав.
Від тепла того тіла сходили з розуму
і самі на коліна ставали
Бо так
лиш могли дочекатись
Щоб вона клала голову
На невідомій спині
Лишала свій знак.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370914
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.10.2012
автор: Без Квітів