Ти знаєш? Оживають рани.
І часу не підвладно все.
І дім пустий. У нім лиш крани
Напишуть музику есе.
Біжить вода. Ущент руйнує двері.
А ти один. У пастці стін.
Кричав. Але тепер на «террі».
Холодний. Зболений. Та Сплін…
Лунає. У вухах. У скроні.
В клітинах мозку. У душі.
В кубах бетону тихий стогін:
«Віддай себе…Віддай мені!»
Ти – божевільний. Тихо тонеш.
Вода поглинула життя.
Про порятунок Бога молиш:
«Невже немає вороття?»
Та ти – ніхто. Ти – невідомий.
А психіку поглинув транс.
Вбере твій крик і тихий стогін
Давно утрачений Романс.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370530
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.10.2012
автор: Марія Дачковська