Поза дощами слів моїх не чути.
Поза дощами нитяні дрозди
плетуть зі слів моїх суденце вутле –
нехай пливе собі хтозна-куди.
Як перегіркла груша вродить снами,
як відлетять у вирій зграї верб,
моє суденце вутле і нетямне
розірве павутиння дощове,
ввійде у гирло, невідоме зовсім,
і спиниться, і знайде дно м"яке,
відкривши врешті жовтоводу осінь,
священну річку, осінь-Хуанхе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370201
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.10.2012
автор: Strannic