Плаче вивільга в діброві, в полі ворон кряче,
Струни порвані в бандури, деж ти дівсь козаче?
Невже досі все воюєш, чи коник підбився,
Чи в чужинки на перинах, назавше лишився?
А удома людолови, лишили нас крову,
Все порвали все забрали, навіть рідну мову.
Гола воля залишилась, нема про що дбати,
Лютий ворог в нашій хаті, пора вила брати.
Кобзарі десь забарились, щось не йдуть до хати,
По яругах чужинецьких, лягли спочивати.
Положили голівоньки, за нашую волю,
Світ жорстокий, не дай Боже, мати таку долю.
Когось вбили, когось судять вороги зухвалі.
Підкозачика купили, щоб їм мив сандалі.
Ті хто міг ще воювати , ті вже не почують,
Ті ж що можуть лиш махати , в подушках ночують.
Р.с.
Вчора вигналось пагіння, дощиком скропило.
То земелька горем вмита, козаків зродила.
Усміхається з причілка, доленька похмура,
Начувайтесь воріженьки, бо вже гра бандура .
Ви ж прийшли до нас, як зайди, ми вас не просили,
Мабуть досить спочивати, бо вже загостились.
Тож збирайте ви манатки, досить вам томитись,
Допоможем, дуже щиро, пора помолитись…!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369777
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.10.2012
автор: Дід Миколай