Вже осінь розпустила коси,
А вітри точать ножі і коси,
Щоб різати їх по -живому,
Волоссю, трав"яно-листковому.
Вже плаче дзвоном стоголосим
Срібна дуда-коса , яку носять
Вітри на плечах і недарма,
Бо губами в неї дують, сурмА.
Нам, на всі сторони голося,
Чи може то, тільки вчувалося?
Та листя з дерев зривалося
І під ноги нам осипалося...
Осінь до сну готувалася,
Одяг скидала й роздягалася,
Все з вітрами-перукарями
Спілкувалася та як з майстрами-
Косарями домовлялася,
Вона з ними й не розлучалася,
Бо здружилася, як з рідними,
Вузами нетлінними й плідними.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369727
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 09.10.2012
автор: Макієвська Наталія Є.