Іду в степи. Замістяні степи,
де вітер позадмухував нам свечі.
Темніє тут, іти нам чи не йти...
...та вікна запалив кульгавий вечір.
Петля ріки невидима вночі,
але мости ми викриваєм світлом.
Безлюдно тут. І навіть не кричи...
Там люди сплять, захищені під житлом.
Виправа в ніч. Я нагло сперся так
на гравію старого жорсткий насип
і ось праворуч в заростях байрак,
ліворуч - ніч, що сховує запаси.
Ми сидимо, і пристанційні пси
вибріхують на потяги примарні,
та в горлі смикає і дере од краси.
Його змочу признанням виноградним.
Машина степ розрізує огнем
од фар страшних, що полум"я об"яті.
А ми додому рельсами бредем.
Ховайте труп, не будем заважати.
Із бронзи вершники тут досі не стоять,
і не мовчать сумні каріатиди.
Та я піду по насипу гулять,
дурних манять сяйливі краєвиди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369564
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.10.2012
автор: Невідомий Автор