Одного ранку я вбив білих людей.
Я поламав їхні руки і до останку випив їхню силу.
«О Боже!» – сказав я. – Та вони ж темні, як сонячні плями!
Тепер їм довіку не бачити світ».
Вони ще пробували щось протестувати, але невдовзі зрозуміли всю суть і гуртом заникались в трюмі.
Я відштовхнув конкістадорів від берега і помахав їм рукою. Навіть пустив сльозу.
А коли вони знову постукали мені у вікно, я причинив форточку і повернувся до себе допивати каву.
Адже осінь – пора протягів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369147
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.10.2012
автор: M.E.(nachtigall)