Ти хотів непохиблені крила,
У повітрі ловив вітражі,
Та твоїх апатичностей брила
Затуляла для слів тиражі.
Ти хотів обґрунтовану осінь,
Але там докоряли вітри:
«Нам відвертих нахабностей досить!»
До останньої краплі зітри…
Ти хотів зачароване місто,
Але сам закриваєш вікно.
Все залито журбою. Врочисто.
А тобі залишили вапно.
Ти бажав, ти чекав, ти молився!
Та з життям, ти мабу̀ть помилився…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369134
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 07.10.2012
автор: Вальдемар Феруменко