Складно мріяти, думки раніше чисті, майже колискові,
Тепер заплутані у мареві доріг -
Терпких випарах машин, що клублЯться під ногами перехожих.
Нависле місто все більш стискає скроні – нехай кричать доволі!–
(дощ розмиє патьоки від сліз.)
Завчені маршрути. Ліжко, сходи, робота, магазин,
Усе це потроху вбиває. Забиває мізки дешевим табаком,
але ж нікуди не зникає!
Ти. І біль, - від цього нікуди тікати.
Розпеченим вугіллям скріпляючи серця
Ми продовжуєм одне одного вбивати
І я не бачу оцій різні кінця.
Нас треба чекати! Незграбним намистом
ВпАде все-ж місто
І ми залишимось на самоті: голі, холодні, малі –
Нас треба кохати! Ми знімемо гонор і біль
Порвемо на шмаття криваву білизну –
Примарний спомин про душевну гниль.
Це все колись.. замова в майбутнє..
Сенсу кохатись в червневих ночах:
(На час забувати про –
Мейнстрим
Рекламу)
Непотрібні слова
Викидати в фіранку. А в ранку..
місто. немає кінця..
Я.
у місті, я. В рекламних садах
Топлюся змертвілою птахою
в холодних дніпровських очах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368207
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 02.10.2012
автор: Мілена