***

Оголюючи  молоді  дерева,
Дощі  ллючи  холодні  нам  у  постіль,
Щоб  ми  були  навіки  взуті  в  мряку,
Й  за  коміром  вогкі  носили  сни,
Щоб  оживали  фарби  на  папері,
Щоб  ці  сухі  розмокли  акварелі  –
Раптово  прийде  осінь.  А  у  неї,
Думок  кайдани  надто  затісні.
Ти  ж  –  бозна  хто  –  ходитимеш  по  колу,
Ежи  еси  на  жовтім  тлі  зотління,
І  золотом  рябітимуть  дороги,
Й  горобина  терпка  уже  горить.
І  хтось  тебе  запевнить,  що  ніколи,
Не  вичерпаєш  ти  свого  терпіння
Й  закутаний  в  пальто  свого  одіння,
Все  ж  будеш  тут  приречено  ходить.
І  лиш  коли  все  листя  почорніє,
І  падати  чому,  либонь,  не  буде,
Ти  теж  не  будеш  більше  перехожим,-
Бо  перейшов  -    і  це  твій  супокій.
І  небо  упаде  дощем  осіннім,
Й  горобину  покриє  ніжним  інеєм,
Й  все  раптом  стане  теплим,  тихим,  дивним,
Для  того,  хто  ніколи  не  любив.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368099
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.10.2012
автор: NNNP