Коли сидиш над прірвою в диму,
Ледь стримуючи напади нудоти,
Вдивляючись в опівнічну імлу,
Де біснуваті друзі-ідіоти
Шаманські мандри згадують твої,
Стає на мить примарно зрозумілим,
Що зірки на морськім глибокім дні
Зірвалися з хиткого небосхилу
Аж зовсім не даремно,
Й залюбки
Прохаючи тебе замружить очі
І відпустивши серпню всі гріхи,
Заледве впасти в простір злої ночі!
Підтримати веселий зорепад
Сміливим прикладом,
миттєво загубивши
Останні мізки на посталих в ряд
Зубатих скелях у солоній тиші!..
...Не ворушись...
Летить іще одна –
Вона тебе підслухала, напевно,
І зістрибнула з того анти-дна –
Лови її руками й пести ревно!
Та потім знову хочеться хильнуть,
Піти до друзів, щоб із ними пихнуть,
І зірку показати їм свою –
Загадане здійсниться!
Світ затихне...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367910
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.10.2012
автор: Plagiat