Ще крок ступить - і край,
але обрив то, ще не прірва.
Ти, Боже, зачекай,
іще неповна моя міра.
Стою на кручі, розкинув руки
і тіло наче хрест,
душа розіп`ята у муках
вже хоче до небес.
А тіло проситься на землю,
пройтися срібною росою.
Знайти води джерельної,
впиватись Божою красою.
Отари гнать, у степ, під вечір,
підсмажить з сіллю скибку хліба,
і пить вино, і їсти сир овечий
під чорним небом, де зорі в німбах.
І там угледіть ту зорю,
коли Син Божий народився...
Та все не так, я тут стою -
тоді я Богу не згодився.
І зараз Боже, зачекай.
Гріхи свої я знаю.
Куди подамся? Не гукай.
Давай на потім, як з людьми владнаю.
Нехай до строку не згасне зірка
Я до людей зійду із кручі
а там хай судять своєю міркою
Я винен всім і суд цей неминучий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367785
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.09.2012
автор: Олександр Деркач