Він завжди такий, як зараз. Кислотні коктейлі смокче.
Змиває дощами вечір і пам'ять – зі стегон й вилиць.
І в трубочку із пластмаси він потай шепоче «Отче…»,
Коли рідина пекуча випалює, що лишилось.
У нього чотири долі. І всі, як одна, діряві.
Він висмоктав з фільтра осінь-білявку і латекс-грудень.
Я ботокс вколола в небо. Я заздрю його уяві.
Ікони - на холодильник, магніти ліплю на груди.
Куштую усе, що ллється. Річки й здичавілі вина.
Соломинками-думками проколюю ніч-паскуду.
Він весь - із кислотних тріщин. Та це не його провина,
Що висмоктав мої очі. Що був. Що уже не буде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367735
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.09.2012
автор: Юлія Радченко