Сиділа, перебираючи пальцями струни роси.
І річка мрійливо співала щось голосом зоряним.
Тут, на забутій галявині, друзі зібрались усі –
Темрява, річка та ніч, місячним сяйвом напоєні.
Сміялась, а роси текли по ланітах серпанками,
І зорі відбились у чорних мов попіл очах. Знаю,
Що Фенікс воскресне із попелу разом з веснянками
Але ніяк не в осінніх, напівбожевільних дощах.
Заснула на мить, цілуючи місяць холодним чолом,
І річка казки шепотіла, торкаючись хвилями
Шовкових плечей. І мов іскра з її розкритих долонь
Злетіла у сни - вічним Феніксом з вічними крилами.
́́́́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367565
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 29.09.2012
автор: Siya