Намарне від мене люб'язності ждати,
Дарма сподіватись на ніжність і щирість –
Я можу у душу тобі наплювати.
Ти ще пошкодуєш про власну сміливість.
Я з’їхала з глузду. Втікай же щодуху!
Я жовчю просякла, змішалась з лaйном.
Це шерсть видавалася лагідним пухом,
Для вигляду чисто біле́на вапном.
Ступай дуже тихо, слідкуй за руками,
Встромлю ніж у спину без совісті мук.
До чого та зброя?.. Пектиму словами!
Я синтез усіх неможливих сполук,
Багаторазово уживана шлbондра,
Дурна до абсурду і хижа, так само
Корисна, як в спеку та стьобана ковдра,
Страшніша за привид Піко́вої Дами,
Прогнила й попсута раба нікотину –
Даремно від мене смиренність чекати,
Покинь виглядати святенну, невинну...
Якою була, ту уже не впізнати.
Лиши при собі цю обридливу жалість,
Твоїх співчуттів мені зовсім не треба!
А я... проявлю небувалу зухвалість -
Назву оцей бе́зум коханням до тебе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367411
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.09.2012
автор: Ilsa