Дощ мене косить, як зрубаний соняшник,
Срібним мечем розсікає сустави.
Падає тіло в прірви півсонячні,
Шрамами крил обіймаючи трави.
Тіло впускає наскрізь із розмаху
Стріли дощу зі сталевими вістрями
І разом останній і перший подихи
Заповнили синю космічну тисняву.
А дощ все ще нівечить срібними кулями,
Все фарширує підкошене тіло,
І навіть не бачить, як в небо з зозулями
Зцілена болем, душа полетіла…
27 вересня 2012 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367318
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.09.2012
автор: Марина Зоріна