* * * Посмертно
присвячую
Стоїть мати на дорозі
Посивіли в неї коси, Тимошенко Окс
У руці ціпок короткий, Тимошенко Івану
А на тілі плащик мокрий.
Стоїть старість, щось чекає
На дорогу споглядає
Гіркі сльози на щоці
Й телеграма у руці.
Дощ холодний матір мочить,
А старенька їхать хоче
Дощ її не налякає
Ледь свідомість не втрачає.
Розпливлись в листочку букви
Ні, цього не може бути
Сина рідного не стало…
Серце цього не визнавало.
А по дорозі мчать машини
Кому діло до людини?
Не хочуть старість помічати,
А вона чиясь же мати.
Старенька сльози витирає
Чорну хустку поправляє
Машина ж газу додає,
Та ніхто з них і не стає.
Вона Господа благає:
«Що в усьому винна, знаю
На похорони дай прибути,
А потім бути, як вже буде.
Щоб мені не запізнитись
До тіла сина притулитись
І в останнє попрощатись…»
Голосила тихо мати.
Потім на коліна стала
Папірець на чоло клала,
І низько до землі схилилась
До Господа ще раз молилась.
А водії не бачать старість
У них своя буденна радість,
Їм чуже далеке горе
Й серце їхнього не коле.
Довго так стара стояла
Спинитися машин благала,
Затекли у неї ноги
Спустіли у обід дороги.
Та знайшлась добра людина
«Крута» спинилася машина
З неї вийшов чоловік
До сорока йому був вік.
Він нахилився над старою
Підхопив її рукою
«Уставайте з колін ненька,
Їхати, скажіть, далеко?»
Старість мовчки покивала
Свої очі повтирала
І розказала свою тугу
Рятівнику й чужому другу.
Про те, як горечко спіткало,
Як людей чутливих мало,
Як телеграму получила,
Як не спинялися машини.
На похорони мати встигла,
Побачила в останнє сина,
А з ним й надію поховала
Серце довго зашивала.
Ця історія була правдива,
Як мати їхала до сина,
Про милосердя водія
Й про наші «мертвії» серця.
…Водії – не засинайте
І на дорогу споглядайте
Може там і ваша мати,
Їде на похорон до брата.
2010 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367103
Рубрика: Присвячення
дата надходження 27.09.2012
автор: temapk