Ти у шафці ховаєш омелу, кота й помело.
Знай: пророки у нашому місті були чорнороті.
Власне, нашим це місто зробитись ніяк не могло
та й не стало... втомилось... відклало на потім.
Скільки їх перейшло - тих, що вміли кадить фіміам.
І не в змозі були заповняти порожнє, просторе.
А моя еталонна блукала собі по світах.
...Пам'ятаєш: на пальцях моїх особливі узори...
Вже дорослому дяді ніхто не наллє молока.
А роки за роками... уміє життя постібаться.
Розпливається фотка твого... так, твого... малюка:
В мене є вже така... чорнобіла і старша на двадцять.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366814
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.09.2012
автор: Kohanova