Повдягали ми сорочки
Вишиті хрестами;
Та й не знаєм, що робити,
Й, що зробили з нами.
То – співаєм, то – танцюєм;
Гладдю вишиваєм;
А, як жити далі в світі –
Зовсім ми не знаєм…
Дали в руки і тризуба,
Прапор жовто – синій;
А червоні всі символи
Поховали в скрині.
Наша люба Україна –
Вільна й незалежна;
Та у простих громадян –
Думка протилежна.
Україну не ґвалтує
Ну, тільки ледачий…
А вона рідненька ненька –
Все плаче та й плаче…
Незалежна від достатку,
Від законів також;
Від поваги,від уваги,
Та від «слуг» ледачих.
Тих, хто вибрані народом;
Тих, хто нам слугують;
Хто проблеми дрібні наші
Геть ніяк не чують.
Лікувати їм би вуха
Потрібно в лікарні;
Ну, а нам – голосувати –
Думати всім гарно!
Хто достойний – недостойний;
Хто менше нам бреше;
Хто не тільки потилицю,
А й лоба вже чеше…
Ось такий наказ вам, люди –
Виборцями будьте;
Про майбутнє дітей ваших
Прошу – не забудьте!..
( листопад 2009 року ).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366605
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.09.2012
автор: Людмила Богуславська