Не знаю я чому мій край віками
чужинці поучали канчуками
і роздирали, як сукна сувій.
Неначе краєм бродить рабовій,
якого вже не відмолити в храмах.
Чи може ми вродились не такі -
боязкі, полохливі, заслабкі,
і не судилось мати нам держави?
Але ж були у нас сторінки слави
і світ нас мав за вправних вояків.
Чи надто мирні і не любим війн,
чи забагато їх вже пережили,
чи хлібосіїв кров тече по жилах,
яка кипить як лиш нещастя дзвін?
--------
Так, предки - скотарі і сіячі
ще із часів доби енеоліту
до цих земель тулилися, як діти,
робили рала скорше як мечі.
Напевне дух прадавньої Аратти
нас кличе землю щедру обробляти,
хліби ростити, а не воювать.
І хто у край наш не забрів би згодом -
на клич землі разом з її народом
ішов до плуга перше, чим на рать.
Тут були яси, скіфи і сармати
приходилось не раз їм воювати
із готами і гунами, та анти
усіх навчили землю шанувать.
------
Із них і ми, нащадки мужніх воїв,
та завойовництвом ніколи не жили,
лиш боронили край, коли війною
погрожували люті вороги.
Так би і було, може, дотепер,
коли б не ті густі князівські чвари,
що послужили роздрібом держави,
а в душах оселився люципер.
Бо, коли роздріб - здобич неважка
ні для орди, ні всяким довгоруким,
і рідну землю віддали на муки,
бо не знайшлося князя-ватажка.
Коли мужі воюють за корону,
то де для краю взяти охорону?
--------------
Була козацька ще у нас держава,
і знов земля в надії ожила,
але гетьмани, позмагавшись в славі,
себе спалили і її дотла.
Ще скільки раз відважні відчайдухи
кидались в битву із темниць задухи,
але та кров у жилах хлібосіїв
нам не давала взяти в руки меч.
Невже й тепер відстоять не зумієм
і похороним заповітну мрію
своїй і Божій волі всупереч?!
Чи рішимось, з"єднаємося з духом
славетних предків і тоту розруху
зупинимо, як смертовісний смерч!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366568
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 25.09.2012
автор: Борода