Реформовані парканами й землею плечі
ти ховаєш у воді,
в якій настоюється електрика прожитих
днів,
и покидаєш життя Південною лінією
згораючи німим осадом
й по тобі залишається
тільки небо -
незаповнений літаками простір;
пальці водять по контурам
беззвучно кришаться дерева
на хліб і сіль
діти плюють у ріки,
з яких втікають
окупанти
стріляючи по дірявих бляшанках.
Ти тримаєш холод в кишенях
закупорюючи будинки
у вени,
стіни трощаться під натиском
чиїхось кулаків,
бог вривається прямо в тебе, в серце,
чути галас,
чоловік з темною шкірою розтинає папір
кров біжить
кров біжить
кров біжить
по твоїй печінці повертаючи на Південь,
а тоді – вливається в жіночу осанку,
ти згинаєшся до самої землі
воскресаючи в цих щоках,
в цих очах
що проламують шви твоїх колін
видираючи з рук сухі рани.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366556
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 25.09.2012
автор: ImmortalPsycho