Душі безодня у віках застила.
Запилені думки надія змила.
Засіли страхи по кутках,
А очі бачать тільки страх.
Вже сон не хоче лікувати,
А днів в житті не зрахувати.
У дзеркалі вже я – не я:
Не схожа зовсім – наче не своя.
Лиш очі залишилися на місці.
Такі правдиві ніби іще чисті,
Ще продивляється душа крізь них,
Але вже темрява засіла в них.
Мабуть, це все зробив зі мною – він,
Бо бракувало йому змін,
Бо перебільшив свою роль,
Тому втопив все в алкоголь.
Втопив усе, хоча залишив страх,
Втопив мене – життю моєму крах.
Тому вже сон не хоче лікувати,
Бо жах в очах не хоче спати.
́́́́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366450
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.09.2012
автор: Уляна Вівторок