Мій равлик повзе попід соняхом, закутий у панцир надій,
Маленький, мов щастя промені, розтанув у сонячнім дні.
А ні, ще висковзує старанно по стеблах життєвих доріг,
Здається, у нього аура – мов білий, нетоптаний сніг.
А що як у равлика серце є ще більше, ніж соняха диск,
А мій равлик такий вже малесенький, менший сердець людських
А що як у равлика сонце своє, велике сонце життя,
А він усе до малих повзе, - і соняхи вже привітав.
А що як мій равлик – не мій уже? Бо в нього є серце й вогонь…
Мій равлик повзе попід хмарами, повзе із моїх долонь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366221
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.09.2012
автор: Siya