Немов їдким пекучим ацетоном,
Гарячу кров згорта у грудях щем.
Зламалися у серці камертони,
Бездушність огорта рясним дощем.
Жбурнули, як сміття, старий непотріб,
Насмішки вслід гіркий лишили смак.
Шукаєш навкруги надію вкотре,
Тепла маленький вогник у очах.
Химери сновигають, сірі тіні,
Та рідко зловиш погляд, що наскрізь
Турботою проймає, розумінням,
Не зиркає, неначе хижа рись.
Знедолена душа не розуміє,
Потрапивши в байдужості полон,
Чому сімейний затишок – то мрія,
І чом її життя - кошмарний сон?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366117
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.09.2012
автор: Олександр Обрій