ЗНЕДОЛЕНА ДУША

Немов  їдким  пекучим  ацетоном,
Гарячу  кров  згорта  у  грудях  щем.
Зламалися  у  серці  камертони,
Бездушність  огорта  рясним  дощем.

Жбурнули,  як  сміття,  старий  непотріб,
Насмішки  вслід  гіркий  лишили  смак.
Шукаєш  навкруги  надію  вкотре,
Тепла  маленький  вогник  у  очах.

Химери  сновигають,  сірі  тіні,
Та  рідко  зловиш  погляд,  що  наскрізь
Турботою  проймає,  розумінням,
 Не  зиркає,  неначе  хижа  рись.

Знедолена  душа  не  розуміє,
Потрапивши  в  байдужості  полон,
Чому  сімейний  затишок  –  то  мрія,
І  чом  її  життя  -  кошмарний  сон?

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366117
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.09.2012
автор: Олександр Обрій