Чи вже пізно, чи ще досить рано

вільний  переклад  "Может,  поздно,  может,  слишком  рано"  С.Есенин

 Чи  вже  пізно,  чи  ще  досить  рано,
 Те  про  що,  не  думав  скрізь  роки,
 Дуже  схожим  став  на  Донжуана,
 Як  поет,  любовної  строки.

 Що  відбулось,що  зі  мною  сталось,
 Кожен  день  у  інших  я  колін,
 Кожен  день,гублю  до  себе  жалість,
 Віддаючи    їм  палкий  уклін.

 Кожен  день,губам  я  іншим  радий,
 Кожен  день  в  очах  інших  тону,
 Все  тому,  що  не  сприймаю  зраду,
 І  в  життя  за  все  реванш  беру.

 Я    хотів,  щоб  менше    у  стражданні,
 Серце  билось  в  почуттях  простих,
 Що  шукаю,  я  в  очах  коханок,
 Легкодумних,  зрадливо  пустих.

 Стримай  же  мене,  моя  зневага,
 Раз  ідеш  зі  мною  по  життю,
 Бо  в  душі  критична  рівновага,
 Поєднань  "  ненавиджу-люблю"

 Бо  в  душі,  що  маревом  обнята,
 Все  частіше,  чую  скрізь  туман,
 «За  свободу  прийде  час  розплати,
 Так  приймай  же  виклик,  Донжуан».

 І  приймаючи    виклик  безслівно,
 Тихий  шепіт  вітру  чую  знов,
 «У    житті  сприйматимеш  спокійно
 Пристрасть  ,  за  омріяну  любов».

 Так  відбулось,  так  зі  мною  сталось,
 Через  те  у  багатьох  колін,
 Щоб  частіше  щастя  посміхалось,
 Скрізь  жіночого  обману  тлін.

 текст  оригіналу

 Может,  поздно,  может,  слишком  рано,
   И  о  чем  не  думал  много  лет,
 Походить  я  стал  на  Дон-Жуана,
 Как  заправский  ветреный  поэт.  

 Что  случилось?  Что  со  мною  сталось?
 Каждый  день  я  у  других  колен.
 Каждый  день  к  себе  теряю  жалость,
 Не  смиряясь  с  горечью  измен.  

 Я  всегда  хотел,  чтоб  сердце  меньше
 Билось  в  чувствах  нежных  и  простых,
 Что  ж  ищу  в  очах  я  этих  женщин  —
 Легко  думных,  лживых  и  пустых?  

 Удержи  меня,  мое  презренье,
 Я  всегда  отмечен  был  тобой.
 На  душе  холодное  кипенье
 И  сирени  шелест  голубой.  

 На  душе  —  лимонный  свет  заката,
 И  все  то  же  слышно  сквозь  туман,  —
 За  свободу  в  чувствах  есть  расплата,
 Принимай  же  вызов,  Дон-Жуан!  

 И,  спокойно  вызов  принимая,
 Вижу  я,  что  мне  одно  и  то  ж  —
 Чтить  метель  за  синий  цветень  мая,
 Звать  любовью  чувственную  дрожь.  

 Так  случилось,  так  со  мною  сталось,
 И  с  того  у  многих  я  колен,
 Чтобы  вечно  счастье  улыбалось,
 Не  смиряясь  с  горечью  измен.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365970
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 23.09.2012
автор: Федик Юрій Михайлович