Не треба слів, мов журавлів у небі їх немало,
Летять, не повертаючись, їх втримати дарма.
Землею тягнеться знов біле покривало,
І смуток приховати намагається зима.
А на Хрещатику вже відцвіли каштани,
І вітер переніс їх ніжні сни;
Вони, неначе ті поодинокії питання,
Тиняються у безнадії щовесни.
Тим часом промені спекотні поспішають в гай,
Щоб поглядами обмінятись зі струмками.
Слова тут зайві, все навкруг стиха;
Лиш літній вітер ділиться думками.
Не в силах розібратись, він холодом подує;
Осінній дощ покличе, щоб змити цю печаль.
Не треба слів, бо серце все спростує,
З надією у безнадії попрямує в даль...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365905
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.09.2012
автор: Nikita13