Чомусь, як дзвонить давній друг,
Обов”язково щось потрібно
Старому другу. Ніби крук
Поживи запах чує вірно.
Він не питає: «Справи як?»
А як спитає, то не чує
Мої зізнання, позаяк
Його це зовсім не хвилює.
«Проблеми маю. Грошей дай.
Ти ж добра, певно, не відмовиш?»
Не відмовляю. Та печаль
Залізе в душу раптом знову.
Бо як проблеми всі мої
Душили, як п”ятсот удавів,
Порозбігались друзі ті –
У них самих – нагальні справи.
Допоможу. Завжди. І всім.
Допоможу, чим зможу, звісно.
Та хочу я передусім,
Щоб в дружбі не було затісно.
З проханнями я не піду.
Справляюся вже самотужки.
І я сама свою біду
Несу. Бо якось дружба
Для мене однобока. Суть
Її спотворена. Так сталось,
Хоч це – неправильно, мабуть.
В житті ж все склалося, як мало.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365825
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.09.2012
автор: Ліоліна