Вона нічого не сказала.
Вона пішла.
Лиш осінь зранено кричала:
"Тепер сама".
Бувало часто запивала
водою біль,
мені і внукам залишила
і хліб і сіль
У сні і наяву чекаю
її дарма,
замкнені двері відчиняю:
"Нема? Нема!"
І тільки спогади по колу
тривожать ніч,
і скапують, пливуть додолу
сльозами свіч.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365800
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.09.2012
автор: всесвіт