Краплями стиглого глоду
Плакало бабине літо:
Сонце теплом не вродить... -
Голос почне німіти.
Телефонного дроту струни
Вітер торкне рукою...
Береза листочок зронить -
Вітер візьме з собою.
Це вище найвищої плати...
Це похвальніше від всіх слів!
А я - забіжу за хату,
Доганяючи журавлів...
І крикну їм вслід так дзвінко,
Щоб забриніла ота струна:
"Ви повертайтеся!.. Швидко-швидко!
Бо я вже скучила, як весна!"
Вони мені - коло навколо хати
Одне окреслять - і полетять.
То на кого ж мені чекати,
Як той голос почне німіти?!
Срібне до самих скронь,
Слухало бабине літо.
І до моїх долонь
Сипало жовті квіти.
Краплям стиглого винограду
Бабине літо радіє.
Якщо сонце теплом не вродить,
То зігріє лише надія!
20.09.12 18.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365788
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 22.09.2012
автор: Аліна Шевчук