Тяжкі часи…прощай же, Ренесансе!
Поглинув все жорстокий модернізм…
Які фальшиві нині всі романси!
Який ж незламний в серці атеїзм!
Тепер руїни стали нашим світом...
Кому потрібні війни, вороги?
І хто ж оті художники, що літо
Заковують у холоди , в сніги?
Сучасність ця – пора оксиморонів...
І музика навколо вже не та.
Немає нот і співу саксофонів -
Натомість лиш електрика пуста…
Таблетки, кажуть, вже лікують душі -
Не треба більш кохання , ані мрій !
І джентльмени вже давно байдужі...
Чи бідність то, чи жадібності рій …
Куди ти йдеш, о Земле, мати наша?
Спинись, згадай історію свою…
Чому не зберегла священну чашу,
З якою ми не згинули в бою?
Святий Ґрааль в серцях давно розбитий..
В театрі вже не вишуканий текст...
У кого крила…й ті уже підбиті…
Сучасність ця – для нас чавунний хрест.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365728
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.09.2012
автор: Lady Christianna