Раптом в лузі заплакала книга,
Мабуть з жалю, аж терен зацвів,
скинув квіт, засоромивсь сновига,
Від надміри своїх почуттів.
Закурликала птахом тривога,
В моїм серденьку ніжно щемить.
Кида листячко сумом під ноги,
Що в долині туманом лежить.
… Не сумуй моя птахо - тривого,
Нехай лине журавликом вись.
Я ще краплю крила золотого,
Притулю, обніму, опустись.
Заціловано вечір красою,
Зачарований в травах приліг.
Обійняв свою осінь рукою,
Цноту й ніжність для неї беріг.
В щасті жаль не бува безкінечно,
Бо не має кінця благодать.
Як краса не бува безсердешна,
Коли серцем її цілувать.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365425
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 20.09.2012
автор: Дід Миколай